Сторінка
2

Розвиток культури і літератури м. Верховини

В експозиції музею – одяг молодого та нареченої з села Криворівні Верховинського району.

Приваблює традиційна весільна “гугля” нареченої – біла вовняна накидка без рукавів з капюшоном відлогою, вишитим барвистою волічкою, весільний вінок та “чільце”.

Не менш цікаве весільне вбрання молодого, зокрема, сукня манта сірого кольору з капюшоном, теж вишита барвистою волічкою.

Про невичерпне багатство художньої творчості народу та її розвиток в наш час свідчать чудово вишиті жіночі сорочки, що експонуються у вітринах столах. Вони походять з сіл Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області, Рахівського району на Закарпатті та Вижницького району Чернівецької області.

Андрій Бурачинський – лікар – дерматолог, громадсько-культурний діяч 10.09.1863 року, с.Криворівня, тепер Верховинського району в родині священика. Навчався у Станіславській гімназії, пізніше – на медичному факультеті Віденського університету, де одержав звання доктора медичних наук. У студентські роки був головою студентського товариства “Січ” у Відні. Був лікарем у війську в ранзі генерала австрійської армії, а по розвалі імперії імперії керував медичною службою в УГА, з якою пережив усі світлі і трагічні хвилини. У 1919 році в Станіславові полковник А.Бурачинський очолює Державну раду здоров'я ЗУНР. Учасник зимового походу УГА. Перебував у більшовицькому полоні і польській тюрмі. По звільненню працює у Відні. З 1924 р. переселяється у м.Пятри з лікарського товариства в 1933 р. Написав військові спогади про перебування в УГА.

Був одружений з Людмилою Корнец. Бурачинський Тит-Євген – лікар, вчений, громадський діяч. Народився 05.01.1880 р. с.Криворівня на Станіславщині в родині священика, знайомого І.Франка. його батько, Йосип був високоосвіченою людиною.

Гімназійну освіту Тит Бурачинський здобув у Станіславові. За революційну діяльність був виключений з Львівського університету. Навчання продовжив на медичному факультеті Віденського університету, який закінчив 30 березня 1904 року.

Спеціалізувався в загальній хірургії та ларингології.

Під час першої світової війни працював фронтовим хірургом в Австро-Угорській армії. За часів ЗУНР – сотник, лікар УГА та шеф українського війського шпиталю в Тернополі. У 1919-1925 рр. працює спочатку керівником хірургічного відділу “Народної лічниці”, а згодом і одним з творців і першим директором українського шпиталю “Народної лічниці” ім. Митрополита А.Шептицького. Одночасно був головою Українського лікарського товариства. У 1944 р. виїздить з сім’єю до м.Ханіце (Польща), до хворого брата, а з 1946 р. – до м.Тчева (Польща), де працював повітовим лікарем та займався приватною практикою.

Д-р Бурачинський був відомим науковцем. Написав серію наукових праць. Кілька разів очолював УАТ, брав активну участь у роботі Українського гігієнічного товариства у Львові. Дійсний член НТШ. Володів 11 мовами. Випускав церковну газету. Заснував першу українську поліклініку у Чернівцях. Нагороджений багатьма державними нагородами. Був одружений із Зіновією Левинською. Їхні сини Мирослав і Єраст стали лікарями.

Яків Невестюк – український письменник-драматург, лікар, громадський діяч радикального напрямку. Син службовця, вчився в Городенці (1874-1879), Коломийській гімназії (1879-1887), Краківському університеті (1887-1894). В Кракові разом з В.Стефаником організував українське студентське товариство “Академічна громада”, довгі роки очолював його. Як голова цього товариства та член української радикальної партії підтримував зв'язки з М.Драгомановим, І.Франком, М.Павликом, займався перевезенням через кордон до Росії їхніх видань та іншої прогресивної літератури. У травні 1892 року царські жандарми на кордоні у Волочинську його спіймали і вийняли близько 30 видань, що підбурювали до бунту і скинення верховної влади. Невестюка протримали 5 місяців Під слідством у Києві, після 6 місяців відсидів в Петербурзі в одиночному ув’язненні. Про це описав у повісті “Спомини з моєї пригоди в Росії”. 20 січня 1894 р. одержав ступінь доктора всіх лікарських наук і працював в Мостах Великих, а потім у Жаб'єму, де надавав медичну допомогу І.Франкові і М.Коцюбинському під час їхнього перебування на Гуцульщині.

На заклик Франка збирав фолькльорно-етнографічні матеріали. Написав ряд статей на медичну, громадсько-політичну і культурно-освітню тематику, автор багатьох драматичних творів. Разом з віденським медиком М.Олійником працював над українським словником лікарських термінів.

Література використання:

1. “Історія міст і сіл”. Івано-Франківська обл.

2. “Музей народного мистецтва Гуцульщини”.

3. “Українські лікарі Прикарпаття”.