Сторінка
1
Коломия – одне з найдавніших, найпривабливіших міст Західної України, яке змогло зберегти і пронести крізь віки свою самобутню культуру, а також увібрати в себе найкращі риси культур народів, які, в силу різних обставин, в той чи інший історичний період проживали на його території. Місто розташоване за 65 км від обласного центру, на лівому березі гірської річки Прут. Коломия – це центр Покуття, переддвір’я Гуцульщини. Близькість до Карпатських гір тут відчувається у всьому: в примхах погоди, назвах автобусних маршрутів, які сполучають місто з гірськими селами, в прекрасних гуцульських сувенірах.
Археологічні дослідження, які проводилися на території міста і його околиць, засвідчили проживання тут людей ще в IV-III тисячолітті до нашої ери. З історичних джерел відомо, що в цьому регіоні проживали слов’янські племена, білі хорвати, які в 992 році князем Володимиром Святославовичем були приєднані до Київської Русі. В період ранньозалізного віку на території Коломиї виникло слов’янське поселення – городище, – так називали укріплення, де дерев’яні оборонні споруди поєднувалися з системою ровів та валів. Згодом городище переросло в місто. Виникненню і розвитку Коломиї сприяло її вигідне географічне розташування на торгівельному шляху, який з’єднував цей край з північними провінціями Римської імперії ,племенами уличів, тиверців, а також те, що в цьому районі знаходилось багато джерел з рапою, з якої в давнину добували сіль. Сіль в ті часи дуже високо цінувалась і часто виступала еквівалентом в грошових відносинах. Що до виникнення назви міста, то існує декілька версій. Найбільш імовірна з них пов’язує назву міста з потоком Мия, який протікав через поселення. При необхідності вказати на географічне місце розташування поселення, вказували, що воно знаходилося “коло Миї”.
Перша літописна згадка датується 1241 роком. В так званому Галицько-Волинському літописі Коломия називається дохідним “сольним містом” князя Данила Галицького. Вже в цей час місто було не тільки важливим осередком видобутку солі, а й важливим центром ремісництва і торгівлі. Тісні торгівельні відносини з’єднали місто з Польщею, Угорщиною, Візантією, Причорномор’ям, Литвою. Крім того, Коломия виконувала роль важливого фортифікаційного центру південно-східної частини Галицько-Волинського князівства. В середині XIV ст. Покуття ,а разом з ним і Коломия спочатку була захоплена Польщею, потім, в 1367 р., стає часткою Молдавського князівства, а пізніше, з 90х років XIV ст. знову переходить до Польщі. Згідно з новим територіальним устроєм Коломия стає повітовим центром, її влада поширюється на все Покуття. В самому місті влада належала королівському старості, якого затверджував польський король. Польща була зацікавлена у розвитку міста, як джерелі високих прибутків, тому в 1405 році Коломия отримує ряд привілеїв, закріплених у так званому магдебурзькому праві. Ще раніше, в 1395 році розпорядженням короля Владислава Ягайла Коломиї був наданий герб, на якому була зображена укоронована голівка орла.
Завдяки своєму зручному географічному розташуванню місто постійно було ареною міждержавних конфліктів, грабіжницьких нападів. З 1441 р. Покуття разом з Коломиєю було передано в оренду на 25 років молдавському господарю Олександру. У складі Молдавії Коломиї судилося перебувати ще раз, з 1502 по 1505 рік. Великих руйнувань зазнало місто під час польсько-турецьких війн XVI-XVII ст. Жахливим був напад турецької орди в 1589 році на Коломию. Місто було майже повністю спалене, населення знищене, або поневолене. Не було спокою і на початку XVII ст. Кожного року татарські орди спустошували край. Через Коломийський повіт вони проходили 24 рази. У 1626 році у місті вже нікому було чинити опір ворогу. Після такої руїни місто треба було відбудовувати заново. Відбудова почалася на території теперішнього центру. Новий замок був збудований на пагорбі, на якому пізніше розмістилося подвір’я міської середньої школи №1. Навколо замку був зведений земляний вал з частоколом та двома вежами, а також великий рів з водою. В’їзди з боку Обертина та Снятина перекривали звідні мости. Одна з вулиць сучасного міста, на згадку про існування в давні часи тут замку і досі носить назву “Замкова”.
В цей час староство в Коломиї перейшло до рук найвпливовіших польських магнатів – родини Потоцьких. Не дивлячись на складні історичні умови місто продовжувало розвиватися. Значне місце в економіці посідали ремесла та торгівля. Багато міщан чумакувало, возило сіль на Волинь, Київщину, Литву. Поступово зростав вплив багатих родин в місті. До нас дійшли прізвища: Піскозуби, Білоскурські, Стадниченки. І сьогодні в Коломиї ці прізвища дуже поширені серед населення. Але реальне керівництво містом все ж таки здійснювала польська шляхта, в магістраті панувала польська мова, насаджувався католицизм, йшло ополячення населення. На межі XVII-XVIII ст. загострилися і ускладнилися соціальні та національно-релігійні суперечності. Погіршення становища простих людей породило супротив з їхнього боку. В 1613 році коломийський міщанин Ференц Горбаш запросив до міста 300 низових козаків, які вчинили розправу над польською шляхтою і католицькими священиками. Пізніше в околицях Коломиї почав розгортатися опришківський рух. З 1676 по 1682 р. тут діяли загони Івана Винника. Легендами овіяна боротьба народного месника, уродженця Печеніжина Олекси Довбуша. Написані ним антикріпосницькі звернення чітко виражали його наміри: “Я прийшов не заради грошей, а по твою душу, щоб ти людей не мучив”, – так писалося в них. Народний месник здійснював походи по всьому Прикарпатті, Поділлі, Буковині, Закарпатті, заходив аж у Трансільванію. Найактивніша його діяльність припадає на період з 1738 по 1745 роки. Коронний гетьман Йосиф Потоцький особисто очолив боротьбу з народними месниками. 23.08.1745 року Олекса Довбуш був смертельно поранений космацьким селянином Степаном Дзвінчуком, якому польський уряд пообіцяв, в нагороду за голову ватажка, звільнення від усіх податків. Тіло Довбуша було розрубано поляками на 12 частин , які були виставлені для остраху в 12 селах Покуття.
У 1772 році після першого поділу Польщі, Покуття разом з Коломиєю відійшло до Австрії. Після чотирьохсотрічної колонізації Коломия відчула на собі австро-німецький вплив. Спочатку, згідно з новим територіальним устроєм, Коломия перетворилась на звичайне містечко Станіславського округу, але вже в 1811 стає повітовим центром, в який увійшло 15 міст і містечок, 204 села, з населенням коло 160 тисяч чоловік. З ініціативи нового уряду на околицях міста закладаються німецькі колонії: Маріагільф (1811 р.), Багінсберг (1818 р.), Флєберг (1842 р.), Розенгек (1866 р.), Славці (1833 р.). Колоністи принесли з собою передові технології обробки землі, механізацію деяких процесів землеробства, нові методи організації виробництва. Ці колонії мали ряд привілеїв і користувалися всебічною підтримкою австрійського уряду. Становище основної маси населення за австрійського панування майже не змінилося – численні податки, рекрутська повинність. В навколишніх селах не припинявся опришківський рух, який очолювали Дмитро Марусяк та Мирон Штолюк. Для боротьби з опришками австрійська влада створила загони гірських стрільців. Схоплених опришків судили і страчували в Коломиї.
Завантажити реферат