Сторінка
1

Ворохта – історія та сучасність

ІСТОРІЯ - ЦЕ ВОСКРЕСІННЯ КУЛЬТУРИ

Як знаємо з наукових праць, заселення нинішньої Гуцульщини почалося ще в палеоліті, або. як ми називаємо, в кам'яному віці. Тут можемо послатись на твердження вченого-археолога з Делятина Михайла Клапчука. А от писемні згадки про поселення належать до Х-ХІП ст., за княжих часів. На цей час виникло сімнадцять населених пунктів, зокрема, Бабинопілля, Березів Нижній, Космач. Косів, Красногорка. Кути, Білі Ослави тощо. Дальшому проникненню у глиб Горган заважали праліси з непрохідними лісоповалами.

У 60-х роках XIV ст. дикі орди кочівників почали нападати на південно-східні степи України, Переяславщину, Поділля, південну Київщину, Волинь. Тож населення названих околиць, рятуючись, втікало в гори.

У XVI ст. вже існувало село Космач, і жив там Василь Янюк, котрий збирав у людей худобу на випас на полонину. В той час, як і сьогодні, таких господарів полонини називали депутатами.

У 1598 році на Янівському Груні в Дедерчука, Янюкового зятя, одруженого з старшою дочкою Явдокією, оселився Михайло Ворохта. Цей Ворохта дезертирував з польського війська, тому боявся повертатись додому в Закарпаття. Був він талановитим ткачем, слава про нього швидко розійшлася по окрузі. Своєї хати Ворохта не мав.

Михайло Ворохта познайомився з Янюком і взяв собі в помічники його доньку Марію. Він виготовив ще один ткацький верстат для неї і в такий спосіб розширив виробництво. Янюк був дуже задоволений таким станом справ і видав Марію за Ворохту. Шлюб брали у Березові, бо церкви тут ще не було.

Саме ткацька слава Ворохти спричинилась до слави нового поселення і дача йому назву - село Ворохта. Отже, можна з упевненістю сказати, що наше село отримало остаточну назву в 1598 році.

КОЛІЙНА ДОБА ВОРОХТИ

Вліті 1884 року до Ворохти, буквально крізь гори, пробився пер­ший потяг. Це стало великим дивом для горян. Вони бачили як будувався насип, укладались шини, знали, що в горах пробивали тунелі, мурували кам'яні мости, та і в самій Ворохті вже були побудовані чотири, чули розповіді про поїзд, але коли він все ж прибув, то збіглися з усіх кутків. Боялися спочатку навіть зайти у вагон.

Австрійський уряд вбачав у Карпатах першочергово курортну зону. Сюди прибували різноманітні комісії, обстежували довколишню місце­вість. Віддавали належне джерелам лікувальних вод безпосередньо у Ворохті, його близьких околицях і дальших—Верховинщини, Закарпаття.

ПЕРШІ САНАТОРІЇ

Залізниця зі Львова до Ворохти і далі, на Закарпаття, зв'язала в єдиний ланцюжок курортну смугу від нафтусі Трускавця до мінеральних вод Закарпаття.

Перший санаторій у Ворохті для лікування хворих туберкульозом з'явився в 1906 році, він і носив таку назву: «Перша санаторія». За радянських часів його перейменували у «Гірське повітря». Біля цього санаторію є джерело, воду котрого назвали кам'янкою. Вона надзвичайно чиста, має добрий смак і є лікувальною.

У Ворохті виникло ще чимало будинків відпочинку, спортових притулків. Приїжджі, котрих у Ворохті ставало щораз більше в усі пори року, винаймали помешкання і на окраїнах. Приїжджали на лікування, відпочинок чи полювання не тільки з Польщі, але і з інших держав Європи.

За річкою Прут навпроти першого санаторію з'явилася ще одна будова: санаторій Каси хворих. Фінансувало її об'єднане Товариство каси хворих Станіслава і Дрогобича. Цей санаторій споруджений у 1921 році, був розрахований на 117 ліжок. Збудований був з дерева, але мав гарне архітектурне рішення. На превеликий жаль, ця будівля згоріла під час війни від прямого влучання артилерійського снаряда.

А далі, говорячи про санаторно-відпочинкові об'єкти Ворохти, треба згадати про будинок відпочинку Товариства польських урядовців «Скарбівка» на 180 ліжок. Споруджений на горбочку навпроти польського костелу. Дерев'яний, покритий черепицею. Як вліті, так і взимі там завжди було повно панства, як говорили того часу. «Скарбівкою» управляв пан Маєвський, поляк, але був він не гоноровий і мав добрий характер. Чорнявий, високого зросту. У ті часи легкових машин тут не було, то пан мав маленького сивого коника і малий фіакр на дві особи. Пан сам собі фірманив і доглядав за тим коником. Упряж мав дуже гарну, вироблену косівськими спеціалістами. Взимі їздив маленькою залубнею, а на шиї коника був цілий пас шелестів (шелести - це дзвіночки закритої форми).

ДИТЯЧИЙ САНАТОРІЙ. Цей санаторій збудований на початку 30-х років. Будинок назвали «Дитяча колійова», який спорудила адміністрація колії для відпочинку та лікування дітей своїх службовців та робітників. У даний час тут лікуються діти, хворі на туберкульоз кісток.

ЖИДІВСЬКА САНАТОРІЙ. У 1930 році, вже за моєї пам'яті, на дільниці Німатівка жиди почали будівництво величезної, як на той час, цегляної споруди. Ворохтянці не відразу, але все ж довідалися, що тут буде чи то санаторій, чи то лікарня. Це справді виявився лікувальний комплекс.

Біля споруди звели котельню, всередині корпусу встановили великий круглий котел з водяною сорочкою — автоклав. Він був виготовлений з кольорового металу і привезений аж із Гданська /Польща/. Це все було пристосоване для виварювання ароматичних смол і приготування настоїв хвої шпилькових порід дерев, ялівцю разом з ягодами, навіть лелечію. Доставляли сировину з Говерли. Хом'яка - звідусіль, де можна було її заготовляти. Одержані екстракти використовували для лікувальних ванн від різних хворіб.

Спершу тут приймали ванни для лікування нервової системи та профілактики і лікування шкірних захворювань. Потім почали виготовляти мазі. Ось деякі з них.

ЗАСНУВАННЯ ХРИСТИЯНСТВА У ВОРОХТІ

До 1780 року Ворохта не мала своєї церкви. Лише на роздоріжжі, де дорога повертає до Вороненки. біля нинішнього Народного дому, в 1602 році була освячена богослужебна каплиця. Ця каплиця була знищена; потім, за часів Австро-Угорщини, відновлена у зменшеному вигляді, як пам'ятка, а вдруге її знищили за радянських часів у 1940 році.

У 1779 році онук сина засновника селища Михайла Ворохти Іван одружився з внучкою засновника Вороненки Івана Воронюка Євдокією, то останній дав вороненківську церкву внучці у віно. Цю церкву переве­зли у Ворохту. Так у Ворохті виникла перша церква.

Наприкінці 20-х років у Ворохті будували нову велику церкву. В 1930-му із старої перенесли в нову всі цінності, в тім числі і дзвіницю з трьома дзвонами. Стара церква опустіла. Під час Другої світової війни угорці зробили з неї конюшню. Коні все погризли всередині, зовнішні стіни також потрухлявіли, огорожа впала. Історична церква стала пусткою. Ключ від цієї церкви знаходився у голови сільради, бо йшла мова про перетворення її в музей атеїзму. Частина віруючих не раз зверталась до громади діючої церкви, до пароха Чернявського з пропозицією полагодити стару, замінити хоча б старовинний хрест, котрий похилився і ледь тримався, але її ніхто не підтримував.