Сторінка
3

Ворохта – історія та сучасність

Біля підніжжя Говерли на полонині Заросляк діє однойменна туристична база.

ПЕРШІ ПРОМИСЛОВІ ОБ'ЄКТИ ВОРОХТИ

Австрія доклала багато зусиль і коштів для побудови у складних гірських умовах залізниці, дбаючи першочергово про облаштування курортної зони у Ворохті. Але мала на меті і лісорозробку, враховуючи потужні неторкані лісові запаси Ворохти і околиць. Адже Прикарпаття було багате на різні деревні породи: граб, дуб, явір, ясен, береза, не кажучи про смерекові, ялицеві та букові праліси. Досить сказати, що окремі дерева давали до ЗО кубометрів ділової деревини.

У 1910 році австрійський уряд побудував у Ворохті невеликий розпиловочний цех на дві пилорами. Спочатку ліс підвозили кіньми взимі, бо рубка тривала чотири місяці: листопад, грудень, січень, лютий. Згодом побудували вузькоколійку на сім кілометрів. Два маленькі паровози, котрі працювали на букових дровах, тягали спеціальні візочки /льори/ для перевезення лісу. На одну льору вміщалося до десяти кубів. Завантажували деревину на сьомому кілометрі, на Аргелуші, так що з Аргелуші сім кілометрів до пилорами візки котилися згори самокотом, лише на гальмах стояв бринзарь. Вантажили ліс вручну, спершу на миглу /естакаду/, до котрої возили його кіньми, а вже з мигли перевантажували на льори, теж вручну. Ця колійка мала і пасажирські вагончики, які називали сальонками. Ними їздили робітники та туристи.

Тепер повернемося до пилорам. Ці дві пилорами були під накриттям, під рамою була яма для збору пилиння (тирси), котру звідти вибирали у великі ящики і носили, як тоді говорили, до гайцу (котельні), котра гнала парову машину у вигляді паровоза без коліс з електричним генератором. Генератор давав струм на цілий фірес (тартак). Цей тартак був державний. Ще один тартак на одну пилораму розміщувався недалеко від державного, за дорогою над річкою Прут. Власником цього тартака був жид Ара. Світло на нього він брав з державного.

Отже, з'явилася робота. Але місцевим гуцулам гордість за свій край не дозволяла іти на роботу під чужоземний примус. Тих, хто ішов на роботу на тартак, зневажливо називали бараба фірисовий. Тому на робот}' в Ворохту наїхало багато чужих людей.

Місцевий люд займався традиційним промислом: ткацтвом, кушнірством, вишиванням кептарів, кожухів, петек, виготовляв драниці Для покриття хат (одно- і двометрові), ґонту. На цім промислі славились майстри з Яблуниці Петро та Микола Капітанчуки. З'явилися власні будівничі майстри, столяри, різьбярі, токарі. А в розпилюванні лісу дотримувалися давніх трацьких традицій.

Хочу зупинитися на самому процесі ручного розпилювання лісу. У землю закопували два стовпи висотою два метри з інтервалом чотири. На верху стовпів кріпили сволок і дві пільги, по яких викочували кругляк до самого сволока. Знизу на сволок підкладали два клини, щоб кругляк лягав строго горизонтально. Відбивали шнуром мітку. Трацькі пили були різної довжини: 130,150 і 200 см.

Ліс після рубки відразу керували, а вже потім зганяли донизу, до ракаша. Коли заженуть ліс до ракаша, там проходить рихта, це коли четверо людей цапінами та гріфами закладають цуги (з коней чи волів) і везуть на призначене місце.

Коней підковували на гострі підкови. Волам теж прибивали підкови у формі півмісяця на чотири цвяхи по краях на крайні паперки. Передній край підкови підгинали вгору, до паперка, а задній - вниз, до землі. Ковані чотирирічні воли могли тягнути десять кубів лісу зараз.

Ворохта - гірське селище міського типу з 1960 року, розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря, вздовж ріки Прут, однієї з найвисотніших рік Карпат. Населення Ворохти складає понад 5 тисяч жителів. Через селище проходить залізниця Івано-Франківськ - Рахів.

Клімат Ворохти середньогірський, з помірно холодною зимою та прохолодним літом. Знижений атмосферний тиск, насиченістю ультрафіолетовим промінням при достатній кількості озону в повітрі, насиченість фітоцидами сприяють лікуванню туберкульозних захворювань. Селище стало відомою здравницею.

ВОРОХТА

Серпанково-промениста,

Наче дівчина пречиста,

В зелен-гори зодягнена,

В парі з Прутом заручена.

З Татарова в Кривополе

Простяглась ти, наша доле,

Кичера дрімотно-ясна,

А там Лисина прекрасна,

Магура і П'ятихатки –

То чарівні є придатки,

То придатки-крутогори,

Із них видно Чорногору,

А між ними і Говерлу,

Найціннішу нашу перлу.

Заводські тут видно труби,

І гуцульські красні зруби,

І сучасні велет-хати

Звідси можна споглядати.

Тут видніються повсюдно

І завжди в них шумно, людно

Світлі здравниці чудові,

І спортбази гонорові.

У придаток діорами

Є прекрасні два тут храми,

Це громада молить Бога,

Це луна пересторога,

Щоб любились всі як браття -

Це додасть усім завзяття.

Щоби чесно працювати,

Незалежність закріпляти.

І освітній є тут храм,

Це на радість всім батькам

Пізнають ази науки їхні діти і онуки.

А який тут дитсадок -

Просто чудо-теремок.

Дітки бігають довкола

Біля плоту-частокола,

І танцюють, і співають,

Україну величають,

Бо ростуть в прекрасний час

І є зміною для нас.

Будуть жити для Вкраїни,

Що підноситься з руїни,

Будуватимуть життя –

Наше славне майбуття.

А повітря, а природа –

Це фантастика казкова,

Хтось таким лиш може снити.

Нам же Бог звелів тут жити.

Сонцесяйна, зеленобрана,

Наче дівчина кохана,

В парі з Прутом лине, охка

Дорога всім нам Ворохта.

ГУЦУЛЬСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

На Гуцульщині є різні звичаї, багато в чім подібні, але мають і деякі відмінності. Беремо нашу Ворохту.

Спершу наречений бере своїх родичів, а як не має родичів, то бере близьких йому приятелів, йдуть до нареченої по її згоду. Коли домовляться, тоді наречені йдуть до лікаря, лікар видає їм довідку про стан здоров'я. Родичі і наречені з цією довідкою йдуть до священика отримати на оповіді. Священик дає завдання нареченим, які молитви мають вивчити і що з катехизму до шлюбної сповіді. Священик протягом трьох неділь повинен виголосити три оповіді. Чому так довго? Щоб наречені мали час вивчити завдання, котре їм задав священик. На превеликий жаль, декотрі священики не знають як треба вінчати за греко-католицьким обрядом. Тому знайомлю з ним.

Вінки шиють у нареченого і нареченої. Після пошиття молодий бере собі одного або двох дружбів, а молода бере собі одну або двох дружок, убираються в вінки і йдуть до родини, знайомих, просять на весілля. Напередодні вдень, коли шиють вінки, то молодята йдуть до святої сповіді та святого причастя.