Сторінка
1

Коломийський музей Гуцульщини та Прикарпаття як екскурсійний об’єкт в місті Коломия. Його значення

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з відомих мистецько-культурних закладів Івано-Франківської області.

Ідея створення музею в Коломиї виникла у середови­щі прогресивної інтелігенції наприкінці XIX століття і була палко підтримана І. Франком. Проте його органі­зація була розпочата через багато років. 13 листопада \ 1926 року на засіданні управи товариства «Народний у. дім» було розглянуто план створення музею, розробле­ний В. Кобринським, затверджено його статут та наз­ву — «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського». 18 травня 1927 року загальні збори това­риства «Народний дім» затвердили рішення управи. Ор­ганізація музею була доручена Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини.

Спочатку експозиція містилася у маленькій гардероб­ній театрального залу «Народного дому». На горищі зберігалися перші фондові збірки. В. Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах, звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них гарячий відгук та підтримку. Бага­то цінних експонатів для музею передали В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич з Верхнього Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше наді­йшли колекції І. Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гар-матія та інших.

Починаючи з 1926 року неодноразово ставилося пи­тання про офіційне відкриття музею. Але панівна вер­хівка буржуазно-поміщицької Польщі, що окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток україн­ської культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31 грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.

Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах — відділах історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом «Народний дім», в організа­ційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій — музейний архів та бібліотека.

У роботі музею виникали великі труднощі. Він вва­жався громадською установою, створеною на добровіль­них засадах. Чіткої системи в роботі не було. Науково-освітня робота також була обмеженою. Лише раз на тиждень, у неділю, музей був відкритий для відвідуван­ня. Але й за таких умов існування національна культур­на установа була небажана панівним колам. У 1937 ро­ці їм вдалося на деякий час закрити музей. Але завдяки домаганням трудящих польський уряд був змушений знову його відкрити.

Після возз'єднання західноукраїнських земель з Ук­раїнською РСР у 1939 році почалася нова сторінка в житті музею. Він став державною установою, дістав усі можливості для дальшого розвитку, активної участі в культурному житті народу.

Багато шкоди музею завдала німецько-фашистська окупація. Загарбники пограбували та знищили найцін­ніші експонати. Повернення до нормальної діяльності музею почалося з перших днів після визволення При­карпаття у 1944 році.

У перші повоєнні роки музей мав такі відділи: гуцуль­ського мистецтва, етнографічний, Великої Вітчизняної війни. Найбільше було в ньому експонатів з народного мистецтва, що в наступні роки остаточно вирішило про­філь закладу.

До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, затим йому було надано статус художнього. Одночасно було затверджено його теперішню назву.

З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини, став широковідомим центром його популяризації. Колекції музею нарахову­ють близько 15 тисяч експонатів. Експозиція розкриває етапи розвитку народного мистецтва Гуцульщини з кінця XVIII ст. по сьогоднішній день. Найбільші колекції одягу, тканин, вишивок. Це насамперед комплекси чо­ловічого та жіночого одягу з різних сіл Гуцульщини, компоненти одягу — сердаки, кептарі, кожухи тощо.

У музеї є чимало надзвичайно різноманітних за ком­позиційним вирішенням, орнаментикою, колірною гамою одягових та інтер'єрних тканин — запасок, поясів, хус­ток, переміток, верет, скатертей.

Збірка чоловічих та жіночих сорочок демонструє мистецтво вишивання, багатство мотивів, композицій, колірних сполучень, технік виконання, характерних для Гуцульщини. У фондах та експозиції широко пред­ставлені декоративні тканини, килими, вишивки ра­дянського періоду з усіх основних осередків. Це, зокре­ма, твори видатних народних майстрів-ткачів О. І. Гор-бової, Р. І. Гербового, Ю. Д. Бовича, М. Ю. Ганущака, Й. М. Джуранюка та ін.

Вирізняються твори талановитої ткалі, лауреата Дер­жавної премії імені Т. Г. Шевченка Г. В. Василащук з села Шешори Косівського району, її творчість є новим явищем у сучасному ткацтві Гуцульщини.

Цінними художніми виробами є традиційні ліжники з найбільш характерними візерунками: «кривий», «очктий», «російський», «лопатковий», «вуставковий» та ін.

Велику цінність мають твори заслужених майстрів народної творчості УРСР Г. Ю. Герасимович з міста Ко­сова та П. Ф. Клим з села Виженка Вижницького райо­ну Чернівецької області, М. Сабадаш з Коломиї.

У 1981 році музей придбав колекцію моделей сучасно­го одягу Г. Г. Вінтоняк з міста Коломиї, яка активно розвиває традиції крою гуцульського одягу, орнаменти­ку ткацтва та його колірне багатство.

Колекція різьби по дереву (понад 2500 експонатів) знайомить з історією поширеного на Гуцульщині виду народного мистецтва. В збірці дорадянського періоду є різні предмети хатнього вжитку (боклажки, барильця, рахви, ложки, сільнички тощо), форма та орнамент яких

Музей народного мистецтва Гуцульщини відзначаються високими художніми якостями. Привер­тають увагу багатством форм, декору, вмілим їх поєд­нанням скрині, столи, сволоки, сільськогосподарський інвентар. По цих виробах можна простежити розвиток різьби по дереву, поступовий перехід майстрів від прос­тих елементів орнаменту до складних композиційних ви­рішень.

Виняткову художню цінність має колекція творів різь­бярської родини Шкрібляків з села Яворова Косівсько-го району, які визначили нові напрямки в розвиткові різьби по дереву.

Музей має цінну збірку творів видатного різьбяра кін­ця XIX — початку XX ст. В. Г. Девдюка з Косова, який збагатив різьбу та інкрустацію новими мотивами та ком­позиційними вирішеннями, багато зробив у справі підго­товки різьбярських кадрів.