Сторінка
3
Геометричний орнамент виконувався техніками низь, хрестик, стебнівка, штапівка та мережковий шов. У вишивках високогір'я поряд з геометричними орнаментами зустрічаються й рослинні. Колорит вишивок різноманітний, залежний від району.
У колекції найбільш повно представлені жіночі та чоловічі сорочки, забори на перемітках, прикрашені вишивкою. Нею доповнювали й сердаки, кептарі, кожухи.
Орнаментальні мотиви вишивок мають свої характерні регіональні особливості, техніку, спосіб нанесення нитки.
Для високогірних районів характерні широкі смуги орнаменту, вишиті технікою низинки, з вкрапленням бузкових та фіолетових кольорів.
Інший характер мають вишивки з Косівського району, зокрема з Космача, виконані півхрестиком у жовтогарячій гамі. Вони мають свої назви — «летечі», «сливові» та ін. В селі Пистинь вишивали хрестиком, червоними, оранжевими та чорними нитками.
Коломийський район представлений в колекції вишивками з сіл Мишина, Печеніжина, Корнича та ін. Для вишивок Корнича характерне поєднання червоних та чорних кольорів.
В орнаментальних мотивах вишивок Вижницького району Чернівецької області можна помітити вплив буковинських вишивок. Жіночі сорочки вишивали смугами орнаменту, розміщеного по діагоналі на рукавах. Кольорова гама побудована на переважанні синіх, зелених та жовтих ниток. У цьому районі часто зустрічаються вишивки з бісером.
У гірських районах Закарпаття вишивки виконували хрестиком на фабричній атласній тканині. Орнаменти будували з мотивів великих руж, у яких поєднували жовті, зелені, сині та червоні нитки з вкрапленням голубих та рожевих.
У радянський час розвиваються кращі традиції минулого. Майстри широко використовують вишивку на речах домашнього вжитку: скатертях, фіранках, рушниках, доріжках, серветках. Особливістю сучасної вишив,-ки є поява тематичних композицій, що дає авторам можливість більш конкретно передавати свої задуми.
Серед кращих в музеї — вишивки відомих вишивальниць А. Ф. Клапцуняк з Космача, М. А. Геник з Нижнього Березова, А. П. Герасим'юк з Бабина Косівського району. Г. Ю. Герасимович (1889—1974) з Косова, роботи якої є в музеї, була ентузіастом збирання кращих народних зразків художнього килимарства та вишивки. Учениці її — А. М. Малявська та Г. Я. Кива зробили, значний внесок у мистецтво вишивання. Роботи цих майстринь доповнюють колекцію вишивки радянського часу.
Музей має цікаву збірку вишивки коломийських вишивальниць. Для творів М. О. Сабадаш, виконаних низинкою, характерні тонкі орнаменти, які вражають чуттям пропорцій та кольору. Є. П. Геник з великим тактом використовує живописні нюанси червоного, жовтого та оранжевого кольорів.
Вишивка як вид народного мистецтва має найбільше поширення в наш час. Нею займаються жінки міст і сіл, народні майстри та художники-професіонали. Колекція музею постійно поповнюється новими цікавими творами цього виду народного мистецтва.
Багата колекція художніх тканин музею — яскраве свідчення високого розвитку цього виду народного мистецтва. Вона дає можливість простежити характерні стильові особливості, колорит, структуру декору, форми та загальну еволюцію всіх видів тканин. Місцеві особливості орнаменту цих виробів чітко виражені. Вони дають можливість з точністю визначити територіальну належність кожного конкретного виробу.
Збірка народних художніх тканин музею ділиться на дві групи. У першій — тканини для виготовлення одягу, в другій — призначені для обладнання та оздоблення житла. Обидві групи відзначаються розмаїттям видів, сировини, технік виконання, широтою практичного застосування.
Колекція одягових тканин свідчить про високий рівень культури ткацтва та розвинений художній смак гуцулів. Цікаву з художнього та технічного погляду групу тканин для одягу складають пояси. Поширеним типом були вузькі пояси в різнокольорові смуги, дуже часто переткані сухозлоттю.
В другій половині XIX століття ткали пояси ширші, технікою полотняного або «чиноватого» переплетіння, способом «забирання».
Для високогірних районів Гуцульщини характерні широкі смугасті пояси. Складний геометричний орнамент мають пояси Снятиншини. Веселим колоритом вирізняються «павучкові» пояси Городенківського району. Велика увага відводилася декоративному завершенню пояса — вив'язуванню різнокольорових китиць та бом-бонів.
В музеї зібрано велику колекцію головних тканих жіночих уборів — переміток та хусток. Перемітка — це святковий головний убір заміжньої жінки. Вона нагадує довгий, вузький білий рушник з багато орнаментованими кінцями — заборами. Перемітка побутувала на території Гуцульщини та Покуття до середини XIX століття. Пізніше її замінили «старовіцькі» узорно-ткані хустки.
Колекція художньої кераміки містить близько чотирьох тисяч експонатів — виробів з кінця XVIII століття й до наших днів з відомих осередків гончарства — Коломиї, Косова, села Пистинь, селища Кути Косівського району.
На Гуцульщині здавна широко побутувала димлена кераміка, гравірована по сухому необпаленому черепку. Крім того, використовувалася техніка фляндрування (розпис ріжком) та ритування по сирому побіленому черепку і малювання червоним ангобом та поливами — зеленою і жовтою.
Найпоширенішим виробництвом на Гуцульщині було виготовлення ужиткового посуду — мисок, тарілок, збанків, колачів, свічників та кахлів для облицьовування печей.
Художня кераміка Коломийщини представлена в музеї найбільш повно. Для неї характерні стилізовані рослинні та геометричні мотиви: листочки, галузки, крапки, кривульки, колові та спіральні лінії, розписані зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясному тлі. Композиція більшості творів проста, складається з невеликої кількості мотивів, вільно розміщених на площині.
Найдавнішими експонатами музейної колекції є кахлі невідомих майстрів, датовані кінцем XVIII століття. Коломийські печі відзначаються особливими формами та розписом. Частина кахлів має фляндрований орнамент, схожий на розпис коломийських мисок, інші — фігурні композиції. Вперше на коломийських кахлях бачимо зображення людей, виконані ритуванням. Майстер обережно, наче несміливо, малює постать скрипаля, жінки з граблями і глеком у руці, весільну пару, релігійні сцени. Традиції коломийської кераміки продовжували відомі гончарі кінця XIX — початку XX століття В. і К- Словіцькі, А. Марійчук, К- Санойца та ін.