Сторінка
1
План
1. Вступ. Традиції збройної боротьби жителів Перерова. – ст. 1-2.
2. Вулиці і долі.
а) Історія вулиці Петра Козланюка (Багацької).
б) “Смерть наздогнала бійця вдома” Самуляк Василь.
в) Сім’я патріотів. Сім’я Волощуків.
г) Материнське серце. Сім’я Мельничуків.
д) Смерть у День Перемоги. Сім’я Веселовських.
е) Дві Вітчизни – Україні і Польща. Сім’я Врублевських.
є) Присяга братів Мельничуків.
3. “Ніхто не забутий, ніщо не забуте”.
4. Список використаних джерел і літератури.
Понад півтисячі років тому на лівому березі річки Прут, на Коломийському Покутті, виникло село Перерів. “Гарний, прекрасний край – Покуття українське! З ясного півдня, рожевого заходу і сходу обіймає його дужим пів перснем високе пасмо Карпатських гір – синіх, мов оте небо погідне. Обабіч Пруту туляться одне до одного тісні села покутські – писав уродженець села письменник Петро Козланюк.[1]
Перша згадка про село датується 1443 р., коли сини галицького каштеляна Івана Колі з Далієва успадкували, серед інших сі, і Перерів.[2]
Село славне своєю історією, своїми людьми. Жителі Перерова брали участь у повстанні Мухи, а в складі загонів Семена Височана – Визвольній війні українського народу середини ХVІІ ст.[3] Вони одними з перших у краї вступили в 1914 р. в Легіон УСС, відважно билися в лавах УГА.
Традиції боротьби за волю передавалися з покоління в покоління. Молоді перерівчани стали активними членами ОУН, вояками УПА. Але жителям села, як і іншим українцям, часто доводилося битися за чужі інтереси, в складі чужинських армій. Адже багато соліть українські землі перебували під владою чужинців, які використовували наш народ як “гарматне м’ясо” у своїх загарбницьких війнах.
У 1939 році розгорілася найстрашніша, найкровопролитніша в історії людства Друга світова війна, в якій зіткнулися два тоталітарні режими – гітлерівський і сталінський, у своєму прагненні здобути світове панування. Все передове людство вело справедливу боротьбу проти людиноневисницької фашистської ідеології, нацистської Німеччини та її союзників, що розв’язали цю війну, планомірно винищували мирне населення, поневолювали країни Європи.
У складі Війська Польського, Червоної Армії та УПА жителі Перерова стали на боротьбу з цим кривавим ворогом людства. В цій боротьбів взяли участь 143 перерівчани, з них 10 – у польській армії, 115 – у Червоній Армії, 18 – в УПА та боївках ОУН. За Перемогу віддали життя 36 воїнів Червоної Армії та 8 вояків УПА.[4]
Ті наші односельчани, які повернулися з поля бою живими , в повоєнні роки працювали в різних галузях народного господарства, ростили дітей і внуків своєю працею наближали День Незалежності України. Завдання даної роботи – прослідкувати долі жителів однієї з вулиць села, які брали участь у Другій світовій війні.
Адже історія людства складається з доль окремих людей, сімей, вулиць, сіл, міст і т.д.
Професор, завкафедрою кафедри картографії університету ім.Ю.Федьковича, академік має таке планування, якого не має жодне з сіл Покуття: майже правильний чотирикутник в центрі села – толока, та вулиці, які радіально розходяться від неї.[5]
Одна з таких вулиць. Яка іде від толоки у південно-східному напрямку, здавна носила назву Багацької. Тут справді жили одні з найзаможніших газдів села. Їхні господарства описав в роман “Юрко Крук” уродженець цієї вулиці Петро Козланюк: “…височенні плоти з терниною та битим склом на острішках, широкі брами з дашками та залізними засувами , багацькі хати, широкі стодоли, стайні, стіжки, хліба, сіна…”[6]. Та були тут і бідні оселі. В одній з таких бідняцьких хатин народився й сам письменник. Ось чому в радянський період вулиця була названа його ім’ям. Вулиця – Петра Козланюка закінчується тупиком, - невеличкою площею, яку діти в радянські часи прозвали Красною (по аналогії з московською).
Перед початком Другої світової війни на вулиці було 26 хат, в яких прожило 114 жителів – чоловіків, жінок, хлопців, дівчат, дітей, старих. 18 чолоіків і хлопців пішли з вулиці на фронти Другої світової війни, 12 жителів брали участь у підпіллі ОУН та лавах УПА. 7 жителів вулиці загинули на фронтах війни, 6 – ведучи боротьбу з загарбниками в складі УПА та ОУНівського підпілля. Вони були чиїмись дітьми, чоловіками, коханими, братами, батьками. Разом з ними загинув цілий світ. Дехто не встиг ще навіть створити сім’ю, нема кому про них згадати в наші часи. І ця роботи нагадає теперішньому поколінню про їхнє життя.
Ось історія тих, хто були учасниками тієї війни:
В кінці вулиці в невеликій хатині жила сім’я Самуляка Василя: дружина Параска, дочка Марія, сини Михайло і Дмитро. В травні 1944 р. Самуляка Василя, 1910 р.н., мобілізували до лав Червоної армії. Після короткої підготовки під Білою Церквою він у складі мотострілкової частини воював на 3 Українському фронті, дійшов до Будапешта в травні 1945 року військову частину перекинули на Далекий Схід, але у військових діях взяти участь бійці не встигли – Японія капітулювала, Друга світова закінчилася, а Самуляк повернувся до сім’ї.
Про свої військові пригоди селянин не любив згадувати – дуже часто він дивився в очі смерті. Але його, двометрового здорованя, дуже мучив голод у окопах, а особливо під час переїзду з Австрії в Маньчжурію. З гумором він розповідав про те, як одного разу в частину завітав з перевіркою якийсь високопоставлений військовий чин. Він запитав Самуляка, який першим стояв на правому фланзі: “Ну что, солтад, как тебе служится?” Самуяк сміливо відповів, що добре, але пайок замалий. “Выдать солдату три пайка». Після від’їду перевіряючого командир злорадно запитав «Ну как Самуляк, покушал?» - «Покушів, а якби ще стільки ж дали, то може би й поїв», відповів вояк. Смерть обминула Самуляка в солдатських окопах, та вона наздогнала його вдома – забрала 2 його синів: В день весняного Миколи, 21 травня, 1948 р., 42-річний Михайлик та 10-річний Дмитрик знайшли в Млинівці міну і, принісши її під хату, почали розбирати. Пролунав вибух, який забрав 2 юних життя. Мати в цей час чекала народження ще однієї дитини. Не лише в Перерові війна ще довго збирала свій страшний “урожай”, по всій Україні лишилися смертоносні пам’ятки військових дій.
Завантажити реферат