Сторінка
1

Коломия - місто над прутом

Місто Коломия розташоване на південному заході України на лівому березі річки Прут і належить до найдавніших галицьких поселень, її стародавня історія, особливо долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому на цій місцевості жили племена відомої три нільської культури.

Перша літописна згадка про Коломию належить до 1241 року, хоча вік міста є значно більшим. Навіть розгадку походження назви міста шукають у глибині періоду індо­європейської єдності. Археологічні знахідки підтверджують, що Коломия починалася з військової фортеці, яка в середині XII століття була збудована на високому лівому березі річки Чорний Потік. Це був перший укріплений центр первісної Коломиї, який охороняв головний сухопутний шлях - Берладcьку дорогу, що вела з Європи через Галич на Нижній Дунай, де впиралася в тодішні кордони Галицької держави, її західна частина й донині зберегла в місті свій колишній напрям і з давних пір відома серед коломийців під назвою Стара дорога, а навпроти фортеці, як і в кожному давньоруському місті, був торговий майдан, що й сьогодні називається Старий ринок.

Але згодом, у середині XIII століття, під час монголо-татарської навали, майже всі давньоруські міста перестали існувати. Тоді ж, у 1259 році, коли монгольський воєвода

Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі галицькі укріплення, була спалена й Коломийська фортеця. Невдовзі новий укріплений центр виник поблизу теперішньої ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву Старий двір, а в документах за 1411, 1448 та 1517 роки про нього уже йдеться як про оборонний замок.

Але часи змінилися на гірші, усередині XIV століття галицькі землі захопила Польща і вже від того часу чужинці не покидали коломийських вулиць, вони стали господарями замку. На їхнє замовлення добиралися кольори першого міського герба (1395 рік}. Переважно їхні інтереси захищало надане містові в 1405 році Магдебурзьке право.

V той час у місті розвивалися ремесла, відкривалися цехи й майстерні, започатковувалися нові ремісничі професії: ткачі, сідлярі, золотарі, солодовники, олійники, пивовари. Містові було надано низку важливих привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу. Коломия славилася своєю торгівлею з найдавніших часів. Масове виробництво солі сприяло виникненню великої кількості торговців сіллю, яких називали "коломийцями". Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, атакожзбирата на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.

Покуття, рівно як і Коломия, знаходилося на границі із Польщею, Угорщиною та Волощиною і постійно було ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об'єктом меркантильних стосунків. У1411 році місто з усім Покуттям поляки продали на 25 років молдавському Господареві Олександрові з умовою, що він виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань, згодом, Коломийський замок кілька разів дарували молдавським воєводам. 15 вересня 1485 року у Коломиї було укладено міждержавну угоду між польським королем Казимиром IV Ягеллончиком і молдавським Господарем Стефаном III Великим.

У 1490 році Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи. Але напади чужинців, що розпочалися на початку XVI століття та особливо почастішали у першій половині XVII століття, спричинили велику руїну.

З 1498 року турки і волохи, зруйнувавши місто, підійшли аж до Польщі. Відтоді вони майже щороку, а то й кілька разів на рік спустошували Коломийщину. У 1502 і 1505 роках Коломию спалили, горіла вона і в 1513, 1520, 1531 і 1594 роках, але повністю, незважаючи на героїчний опір коломийців, місто було спалене в 1589 році, а населення або забране в ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і Домініканський монастир, вибудований у КІЗ році над самим Прутом на захід від теперішнього Студентського парку, а всі його мешканці були вирізані або повішані на хрестах монастирського цвинтаря.

У 1612 році татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 - чотири рази, а в 1621 та 1624 роках - по два рази. Найбільше потер пала Коломийщина. через яку татари за цей час проходили 24 рази. Коломия тоді була тричі спалена й зруйнована! За повідомленням галицького історика Дениса Зубрицького

Коломия в той період була зруйнована і горіла понад дев'яносто разів.

Після такої руїни, місто потрібно було відбудовувати заново. Починаючи з другої половини 1620-х років, Коломия була перенесена далі на північ, на територію теперішнього середмістя. Новий замок був збудований на пагорбі, де сьогодні знаходиться ЗОШ №1. Навколо замку був викопаний глибокий рів з водою, висипаний високий земляний вал з баштами, а також збудовано три підвісні мости. На новому місці було відбудовано Домініканський монастир, велику ринкову площу з дерев'яною ратушею посередині, польський та єврейський цвинтарі. Згодом ^ місто поступово забудовувалося і навколо центру; знову виникли нові ремісничі майстерні й цехи, було започатковано гончарство, млинарство, ґуральництво.

Особливого розвитку набула торгівля. Коломия віддавна стояла на перехресті великих торговельних шляхів з Європи через Галич на Дунай, а : також на Київ, Угорщину, Чехію. Торговий транзит сприяв розвиткові коломийської торгівлі. Це особливо помітно; скажімо, на кількості пекарів. Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, що проїжджали через місто, могли мати й до трьохсот возів, то стає зрозумілим, чому, наприклад, у Коломиї в 1565 році було 150 пекарів, тоді як у Белзі тільки 34, Холмі -52, Львові - 53, Кам'янці -63. Важливим заняттям для коломийців було видобування солі в передгірних селах: у 1565 році в місті було 50 зваричів солі, а також велика кількість торговців сіллю мали урядовий захист. Будь-яким купцям заборонялося під загрозою втрати товару обминати Коломию, або торгувати десь по селах. Подібні привілеї мала Коломия на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку лише власною вагою.

У 1772 році після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста. Від Коломиї відійшли села, податки з яких зона використовувала на власні потреби. Згодом Коломия була адміністративне віднесена до Станіславівської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До 400-річної полонізації додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста стали виникати німецькі колонії. Згодом у Коломиї уряд будує шість військових казарм і порохові склади. У місті концентрується велика кількість війська, діє до 70 карних загонів для боротьби проти народних виступів. У 1811 створюється Коломийська округа, межі якої збіглися з межами колишнього повіту.