Сторінка
9

Шпаргалка з ТДП

64. Об’єкт правопорушення. Об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини , які охороняються правом і на які дане правопорушення посягає.

Об’єктом правопорушень завжди є саме охоронювані правом суспільні відносини, а не якісь речі. (ПРИКЛАД: Крадіжка автомобіля: Об’єкт – відносини , пов’язані із здійсненням права власності громадянина на автомобіль. Предмет - автомобіль).

65. Об’єктивна сторона правопорушення. Об’єктивна сторона правопорушення – зовнішнє вираження протиправного діяння, те, як воно виявилось у реальній діяльності. Об’єктивно правопорушення може здійснюватись як в активній (вчинення заборонених правом дій), так і в пасивній (невиконання правових обов’язків) поведінки суб’єктів правопорушень. Елементами об’єктивної сторони правопорушення є місце, час, спосіб його вчинення, результат цього діяння. Об’єктивна сторона правопорушень відповідає на такі питання:

- яким чином скоєне правопорушення

- якою була діяльність (бездіяльність) суб’єкта правопорушення

- у чому поведінка правопорушника відрізняється за результатом від правомірної поведінки.

66. Суб’єкт правопорушень. Суб’єкт правопорушень – це особа, яка вчинила правопорушення. Необхідною умовою визначення особи суб’єктом правопорушення є наявність у неї деліктоздатності, тобто закріпленої у законі здатності нести юридичну відповідальність за вчинення право рушення. Так, повністю неделіктоздатними є душевнохворі особи, частково – неповнолітні. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи, стану її фізичного та психічного здоров’я , посади та інш Суб’єктами ряду видів правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи (люди), а й державні та громадські органи, організації, але вони не можуть бути суб’єктами злочинів.

81. Позитивістська концепція права. Концепція позитивізму пов’язує правотворчу діяльність тільки з державою і основним джерелом права вважає закон. Право є сукупність норм, даних об’єктивно , які не потребують ідеологічного обґрунтовування. Його роль у суспільстві полягає у забезпечує соціального компромісу. Право являє собою рівно дію двох сил – джерелом однієї з них є інтереси володарюючи , а іншої – інтереси підвладних. Норма права розглядається як раз і назавжди усталена догма, а єдиним джерелом права визнавалась державна влада , наділена примусовою силою.(Д. Остін, К. Берг, М. Коркунов, Г. Шершеневич).

67. Суб’єктивна сторона правопорушення. Суб’єктивна сторона правопорушення характеризує внутрішнє психологічне ставлення суб’єкта до вчиненого діяння а його наслідків. Це ставлення знаходить свій вияв у понятті вини, яка може виявлятись у формах умислу та необережності: - прямого та непрямого умислу, протиправної само надійності та протиправної недбалості.

- при умислі суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел);

- при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість).

68. Поняття і види юридичної відповідальності. У сучасному правознавстві розрізняють перспективну та ретроспективну юридичну відповідальність.

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність – це сумлінне (відповідальне) виконання суб’єктом усіх правових приписів

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність – полягає в закріпленому в законі обов’язку правопорушника перетерпіти з боку держави певні негативні наслідки (санкції) за скоєне ним правопорушення.

Види юридичної відповідальності:

1). Кримінальна відповідальність настає за вчинення злочину і передбачає найбільш жорстокі заходи (застосовується тільки у судовому порядку);

2). Адміністративна відповідальність (передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження); застосовується органами державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі, і в судовому порядку;

3). Цивільна відповідальність (за порушення обов’язків, що зазначені у договорах, інших умовах. У разі заподіяння шкоди здоровлю чи майну особи), вирішується судом, арбітражем або адміністративними органами держави;

4). Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ внаслідок порушення правил внутрішнього розпорядку. Вона накладається згідно з нормами трудового законодавства. Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється на основі акта застосування норми права.

70. Суспільний порядок і правопорядок: поняття і співвідношення. Правопорядок – це система спільних відносин, будь – яких інших дій, що мають правове значення здійснюється в суспільстві відповідно до вимог норм права. Суспільний порядок – правильно налагоджений стан всіє сукупності суспільних відносин, врегульованих не лише правовими, а й усіма іншими соціальними нормами. Правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку (тобто норми моралі, звичаїв, корпоративних, релігійних, правових норм.). Правопорядок пов’язаний з реалізацією правових норм. У суспільному порядку важлива роль належить нормам моралі громадянських організацій, традиціям, звичаям. Поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше ніж поняття правопорядку. Кожне правопорушення правопорядку одночасно буде порушенням і суспільного порядку, але не кожне порушення суспільного порядку буде порушенням правової норми, а тому може й не бути порушенням правопорядку.

71. Поняття законності. Законність – один з основоположних принципів діяльності держ. органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Законність розглядається у двох аспектах: