Сторінка
5

Шпаргалка з ТДП

4. З точки зору характеру приписів:

- зобов’язуючі (закріплюють обов’язки певних суб’єктів );

- забороняючи (містять у собі заборону стосовно здійснення тих або інших діянь);

- уповноважуючи (наділяють суб’єктів певними правами);

- заохочувальні (надають суб’єктам певні пільги у випадках вчинення ними певних діянь);

5. За формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів :

- категоричні (імперативні) (приписують чітко визначені дії, закріплюють перелік і зміст прав і обов’язків суб’єктів);

- диспозитивні (встановлюють певні права і обов’язки суб’єктів );

- рекомендаційні (встановлюють варіанти бажаної поведінки);

- заохочувальні (встановлюють засоби заохочування на здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь).

36. Структури норми права. Кожна норма права складається з диспозиції, гіпотези та санкції.

Диспозиція – це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити, що не повинен робити адресат норми). Диспозиція буває: визначена(закріплює однозначне правило поведінки), не повністю визначена (вказує на загальні ознаки поведінки, суб’єкти оточують свої права та обов’язки самостійно), відносно визначені (надає можливість для уточнення прав та обов’язків суб’єктів залежно від конкретних обставин).

Гіпотеза – це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність права, що встановлені в диспозиції ( Коли? Де? В якому разі?). Гіпотеза буває: визначена (вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми), не повністю визначена (містить формулювання у загальній формі), відносно визначена (обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог). Також гіпотеза поділяється на:

- абстрактна гіпотеза – це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків.

- казуальна гіпотеза – визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки.

Санкція – це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правил, зафіксованого в дисципліні або умов, визначених у гіпотезі. (Що буде? Що станеться? Які наслідки?). Види санкцій:

- визначена (вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника ),- відносно визначена (вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника).

37. Поняття і форми правової свідомості. Правова свідомість (правосвідомість) – це специфічна форма свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його роль і місце щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: 1). Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) ставлення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, до юридичного упорядкування суспільних відносин. 2). Правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів, вона утворюється стихійно на основі безпосереднього відображення суб’єктами правової поведінки у вигляді індивідуальних правових переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т.д 3). Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки.

Структуру правової свідомості становлять три складові: правові знання, правові оцінки, правові установки. Правосвідомість в особи виникають не сама по собі, а як результат процесу її правової соціалізації. Однією з найважливіших форм правової соціалізації є правове виховання, складовими якого є юридичні види навчання, правова пропаганда й агітація самовиховання.

38. Поняття і форми правової культури. Правова культура – це своєрідна система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

39. Поняття і основні стадії правотворчості. Правотворчість – форма владної діяльності держави, спрямованої на утворення нормативно-правових актів, з допомогою яких у чинній юридичній системі змінюються чи скасовуються правові норми або запроваджуються нові. Стадії правотворчості:

- волевиявлення народу і формування юридичного мотиву,

- нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки,

- надання сформульованому правилу юридичних властивостей.

82.Психологічна концепція права. Представники психологічної школи права перетворюють його на психологічний процес, вважаючи джерелом права переживання та емоції людини. При цьому відкидалися будь –які спроби обґрунтовувати взаємозв’язок людських емоцій і об’єктивного світу. Право розглядалось у кількох аспектах: як право офіційне, тобто таке, що застосовується державною владою, і неофіційне, тобто право взагалі, право соціальних груп, різних спільнот, а також як позитивне (викладене в кодексах, законах)та інтуїтивне (право, що складалось у психіці індивіда, як результат його самовизначення в суспільстві). Головним проголошується інтуїтивне право, тому що воно є динамічним і завжди виражає інтереси людини.(Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп.)

40. Поняття і види правовідносин. Правові відносини є результатом дії приписів норм права на відносини між різними суб’єктами.

Види правовідносин:

1). За функціональною спрямованістю норм права:

- регулятивні (в яких поведінка суб’єкта є правомірною);

- охоронні (виникають з факту неправомірної поведінки суб’єкта).

2). За рівнем індивідуалізації суб’єктів:

- відносні (яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників);

- абсолютні (в яких визначена одна уповноважена сторона).

3). За галузями норм права (конституційно-правові, адміністративно-правові, .).

4). За кількістю суб’єктів: прості (між двома суб’єктами), складні (три і більше суб’єктів).

5). За розділом прав і обов’язків між суб’єктами: односторонні (кожна сторона відносно іншої має або лише права або лише обов’язки), двосторонні(в яких кожна із сторін має як права так і обов’язки).

6). За характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні (зобов’язаний суб’єкт мусить вчинити певні дії), пасивні (зобов’язаний суб’єкт повинен утримуватись від вчинення певних дій).

7). За волевиявленням сторін: договірні (для виникнення яких необхідне волевиявлення як уповноваженої так зобов’язаної сторони), управлінські (для виникнення яких досить волевиявлення лише уповноваженої сторони).

41. Юридичний і фактичний склад правовідносин. Склад правовідносин –це комплексне поняття, що характеризує правовідносини з точок зору її змісту, суб’єктів і об’єктів. Юридичний зміст правовідносин утворюють зафіксовані у нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників (сторін). Фактичний зміст правовідносин – це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Правосубєктивність – здатність суб’єкта бути учасником правовідносин. Правосуб’єктність юрид. осіб визначається змістом їх компетенції. Правоздатність – обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юрид. обов’язки (загальна правоздатність, галузева правоздатність, соціальна правоздатність). Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юрид. обов’язки. Деліктоздатність – здатність особи нести юрид. Відповідальність за скоєні правопорушення. Об’єкти правовідносин – матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що слугують задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій із приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої взаємні суб’єктивні права та юрид. обов’язки.