Сторінка
4
У сучасній науці можна виділити кілька найбільш розповсюджених концепцій представницької моделі демократії. Основним критерієм їх розходжень є не тільки і не стільки питання про те, хто править, скільки питання про те, як безпосередньо здійснюється сама влада і керування державою?
Ліберальна концепція демократії ґрунтується на ліберальній ідеї суверенітету особистості, тобто пріоритету індивіда стосовно суспільства і держави. Відповідно до цієї концепції не народ у цілому, а окрема особистість є первинним джерелом влади. Звідси – визнання верховенства прав індивіда над законами держави. Права індивіда з метою захисту закріплюються в конституції, неухильне дотримання якої контролює незалежний суд. Основний зміст політичної демократії зводиться до того, щоб вона забезпечувала захист громадян як від сваволі влади, так і від беззаконних дій приватних осіб, а також надавала гарантії управління на загальну користь. Звідси – дещо утилітарний підхід до розуміння демократії, що з погляду ліберальної концепції в основному виконує інструментальні функції по захисту прав і свобод кожної конкретної особистості. Типове ліберальне визначення демократії дав сороковий президент США Р.Рейган: "Демократія – не стільки спосіб правління, скільки спосіб обмежити уряд, щоб він не заважав розвитку в людині головних цінностей, що дають родина і віра".
Концепція плюралістичної демократії виросла з ліберальної, успадкувавши від неї такі основні цінності, як індивідуальна свобода, права людини і т.п. Разом з тим концепція плюралістичної демократії відрізняється від ліберальної. Основна відмінність полягає в тому, що, відповідно до плюралістичної концепції, не особистість і тим більше не народ є центральними елементами демократичної політичної системи, а соціальна група, що являє собою головний суб'єкт політики. Індивід без групи – безжиттєва абстракція. Саме в групі, а також у між-групових відносинах формується особистість, визначаються її інтереси, ціннісні орієнтації і мотиви політичної діяльності. За допомогою групи індивід одержує можливість вираження і захисту своїх інтересів. Народ з позиції плюралістичної концепції демократії також не може виступати основним суб'єктом політики, оскільки являє собою складне, внутрішньо суперечливе утворення, що складається з різноманітних груп, які суперничають за владу.
Теоретики плюралістичної демократії вважають, що справді демократичне суспільство по своїй суті є плюралістичним, що складається із сукупності незліченних малих груп, кожна з який переслідує свої власні цілі й інтереси. У сфері політики ці групи організовані в політичні партії і рухи, групи тиску, підприємницькі асоціації, профспілки і т.п. Призначення демократії полягає в наданні всім громадянам можливості відкрито виражати свої інтереси і тим самим впливати на хід прийняття рішень. Уряд виступає як посередник у складних процесах взаємодії інтересів соціальних груп, що суперничають. При цьому влада розпилена між різними центрами конкуруючих сторін, а загальна воля формується як результат відкритої конфліктуючої взаємодії різних груп-суперників, що виробляють найбільш прийнятні для всіх рішення на основі принципів компромісу і загальної згоди. Таким чином, з позиції плюралістичної концепції демократія покликана захищати права й інтереси меншості, а також не допускати концентрації влади в руках найбільш могутніх груп. Помітимо однак, що в реальній політичній практиці домогтися реалізації останньої мети в сучасних демократичних співтовариствах вдається поки далеко не повною мірою.
Концепція елітарної демократії базується на ідеї обмеженої участі народних мас у керуванні державою. Один з основоположників елітарної теорії демократії І.Шумпетер доводив, що народні маси дуже байдужі до будь-яких процесів, що безпосередньо не зв'язані з їхнім повсякденним життям. Здебільшого маса пасивна і некомпетентна в питаннях політики, а тому легко піддається маніпуляціям професійних політиків. Рядовий громадянин, як вважає Шумпетер, будучи дилетантом у політиці, навряд чи може раціонально формулювати загальну волю, спрямовану на досягнення загального блага. Насправді загальна воля – це результат діяльності досвідчених професіоналів-політиків, що у ній зацікавлені. Тому народ варто переконати в тім, що відстоювання своїх інтересів і прийняття політичних рішень варто цілком передоручити високопрофесійній меншості – еліті, що здатна раціонально використовувати демократичні механізми, зберігаючи при цьому свободу і можливості прийняття рішень.
Відповідно до концепції елітарної демократії еліти повинні боротися між собою за право здійснювати владу в суспільстві, а участь народу обмежується правом віддати перевагу складу правлячої еліти, а також правом періодичного контролю за владними елітами за допомогою механізму виборів. Таким чином, демократія, з погляду елітарної концепції, покликана виконувати чисто технічну роль. Її призначення зводиться до методу добору найбільш обдарованої і компетентної пануючої еліти, здатної взяти на себе відповідальність по керуванню державою.
Демократія участі (партиципаторна концепція) виступає як альтернатива стосовно елітарної теорії демократії. Під участю (партиципацією) у західній політології розуміються усі види участі громадян у політичному житті з метою надання впливу на прийняття політичних рішень. Партиципаторна концепція демократії, на відміну від елітарної, виходить з того, що людина – істота раціональна, яка розуміє, що являє собою суспільне благо, а тому здатна свідомо приймати розумні рішення. Прихильники демократії участі вважають, що ірраціональність і пасивність людей у політичній сфері – це результат їхньої недостатньої освіти і відсутності рівних можливостей для участі в політиці. Тому суспільству слід створити всі умови для активної політичної соціалізації кожного індивіда. А для цього в першу чергу необхідно забезпечити максимально доступну участь громадян у політичному процесі.
З позиції партиципаторної демократії не тільки політичні еліти, але і всі громадяни повинні брати участь у розробці політичних рішень. Тому потрібна повна і всебічна інформованість суспільства, яке тоді зможе впливати на процес поняття рішень і здійснювати ефективний контроль за діями правлячої еліти. Чим більше громадян безпосередньо беруть участь у політичному процесі, тим вище інтелектуальний потенціал для прийняття політичних рішень, а отже, менша імовірність помилкових рішень. Головною метою демократії участі є всебічна демократизація суспільства. Демократичний спосіб організації і керування повинний бути скрізь: у родині, у виховних і навчальних закладах, на виробництві, за місцем проживання, у партіях і інших громадських структурах, державі і т.д. Таким чином, прихильники концепції демократії участі виступають за розширення ролі прямої, безпосередньої демократії в політичному житті суспільства, не заперечуючи при цьому необхідність збереження інститутів представницької демократії.
Завантажити реферат