Сторінка
1

Проблема розуміння права – історія і сучасність

Проблемі розуміння права завжди приділялось багато уваги. Спроби дати змістовну відповідь на питання “що таке право?” прослідковуються з глибокої давнини і не припиня­ються і досі.

Правові вчення, як спеціальня галузь, з’явились лише в ході досить тривалого існування ранньо­класових суспільств і держав. В теоретико-пізнавальному плані генезис правових вчень відбувався в руслі поступової раціоналізації початкових міфічних уявлень.

Однією з найбільш ранніх відповідей на питання “що таке право?” була: “право – це веління, заповіді божества, які вказують людям, як вони повинні жити, щоб виконати волю божества, що вони повинні робити і чого повинні уникати”. (це були: 10 заповідей, вручених Моісею самим Богом. В таких древніх правових кодексах інших народів, як “Закони вавілонського царя Хаммурапі” чи “Закони Ману” Право розумілось як нелюдське явище Критика цієї відповіді з боку вчених така: земні справи і явища потрібно пояснювати земними ж справами, а не втру­чати сюди божу волю і робити її відповідальною за багато земних підлостей. З середини І тисячоліття до н.е. розуміння права змінюється. Право починає тлумачитись як офіційний закон держави, тобто як веління і обов’язкові правила, які вида­ються чи визнаються державою. Нове у цьому розумінні те, що право вводиться у поняття держави. З’являється два права: право як веління Бога і як веління держави.

Напротязі всієї історії поняття права розвивалося. Розвиток права відбувався в напрямку поступової раціона­лі­зації міфічних уявлень. Спочатку воно розумілось як запо­віді, веління Бога. Пізніше під правом почали розуміти також закони, встановлені державою. Але майже завжди головним змістом права вважали свободу і справедливість.

За браком часу не можливо роздивитися розуміння права кожного з вчених окремо, як це представлено в рефераті, та неможливо не відмітити:

Власну правову концепцію українського правознавця С.С.Дністрянського. Він намагався відійти від традиційного на той час позитивізму, наголошуючи на соціальному характері норм та природних засад права. Свою правову концепцію він визначив як “теорію суспільних зв’язків на основі генетично-історичної системи досліду”.В суспільстві існують “суспільні зв’язки”, основу яких складають економічні чинники. Він виділяв органічні сус­пільні зв’язки (родина, рід, плем’я, держава, народ), що немов органічно та природньо створюються самим суспільством, та організаційні, які також поділяв на два види: 1) церква, стани й класи, політичні партії й інші поширені форми стосунків між людьми (розшаровують суспільство на окремі соціальні групи); 2) товариства та підприємства (створюють­ся для забезпечення суспільних цілей).

На думку С.Дністрянського, суспільні зв’язки, починаючи від родини і закінчуючи державою, є джерелами права.

А також на Автора сучасної нормативістської концепції праворозу­міння Кельзена, на думку якого право представляє собою струнку, з логічно взаємозв’язаними елементами ієрар­хічну піраміду на чолі з “основною нормою”.

Предмет вивчення теорії права складають законодавчі норми, їх елементи, їх взаємовідносини, порядок як ціле, його структура. Мета теорії – забезпечити юриста (право­знавця і практика), насамперед суддю, законодавця чи викла­дача розумінням і описом позитивного права (законодав­ства) їх країни.

Основоположною проблемою теорії права є проблема сут­ності і соціальної природи права.

Сучасні теорії права не мають єдиного розуміння сутності права. А натомість є набір окремих концепцій, напрямків в теорії права, серед яких можна виділити основні.

Згідно теорії природного права /Гроцій, Гоббс, Локк, Монтеск’є/ в суспільстві поряд з правовими нормами, встановленими державою, існує також природне право. Природне право належить людині від народжен­ня і включає в себе право на життя, особисту свободу, приватну власність, право бути щасливим. Ці права визнаються невід’ємними, і всяке посягання на них інших осіб, в тому числі і держави, є правопорушенням або взагалі злочином. Позитивне право встановлюється державою у формі законів та інших нормативно-правових актів. В основі цього лежать природні права людини. Закон визнається постільки, поскільки він відповідає, розвиває і конкретизує природні права людини.

АЛЕ ця теорія є антиісторичною. Вона містить перелік таких прав, які ніби-то завжди належали людству і незмінно супроводжують його і в наш час і ніщо їх не може відмінити чи змінити. По-друге, представники теорії природного права не мають чітких критеріїв, за якими б можна було якось відрізнити природне право від позитивного. Так, Гроцій визнавав природ­ним рабство. В якості форми державного устрою, яка найбільше відповідає принципам природного права, Гоббс визнавав необмежену монархію, тоді як Локк – обмежену монархію.По-третє, теорія природного права ніяк не могла пояснити, яким чином на основі порівняно невеликої сукуп­ності природних прав виростає таке різноманіття пра­вових систем.

Згідно з теорією відродженого природного права (сучасна модифікація природно-правової теорії) те право, яке ство­рюється державою, є похідним по відношенню до вищого, при­родного права, яке витікає з людської природи. В рамках теорії відродженого природного права виділяється два основ­них напрямки – неотомістська теорія права і “світські” концепції природного права.

Позитивне значення природно-правової теорії в наступ­ному: по-перше, вона стверджує ідею природних, невід’ємних прав людини; по-друге, завдяки цій теорії почали розрізняти право і закон, природне і позитивне право; по-третє, вона концептуально поєднує право і мораль.

Два види права визнають і представники психологічної теорії права, основоположником якої був російський право­знавець Л.І.Петражицький.

Право трактується головним чином як психологічна діяльність людини, її правові, “імперативно-атрибутивні” емоції, почуття оцінки, переживання. Право розглядається не як суспільне явище, пов’язане з державою, а як дещо інтуїтивне, як явище, що існує в сфері емоцій, індивідуальних психічних переживань людини.

Найбільш поширена у нашій країні нормативістська кон­цепція праворозуміння (або позитивістська). Право – це система загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які виражають і покликані забезпечувати свободу поведінки в її єдності з відповідальністю і відповідно до цього виступають в якості державно-владного критерію правомірної і неправо­мірної поведінки. Таке визначення права дає С.С.Алексєєв.