Сторінка
4

Франція

2.3. Регулювання перспектив розвитку економіки

Планування

Доцільність державного планування у Франції, як правило, обгрунтовується можливістю здійснення їм , з тим або іншим ступенем ефективності, трьох основних функцій:

- колективного процесу ідентифікації проблем, поставлених економічним і соціальним розвитком, пошуку і пропозиції конкретних рішень ;

- розробки системи правил, спрямованих на створення більш удосконаленого функціонування економіки і ринку;

- вироблення цілісної системи середньострокових задач і пріоритетів державної політики, що може бути записана в довгострокову перспективу.

Система державного планування за період свого існування перетерпіла досить істотну трансформацію. На першому етапі, головним чином у 1947-1953рр., планування мало на меті післявоєнне відновлення економіки. Вироблялося кількісне планування відновлення потужностей шести галузей - виробництва вугілля, електроенергії, сталі, цементу, а також промислового і сільськогосподарського машинобудування і транспорту. Також мова йшла про розподіл фондів, що надходять відповідно до плану Маршалла.

Потім планування утрачає свій галузевий характер і стає в більшому ступені макроекономічним. До початку 70-х років зв'язок між планом і бюджетом країни складається головним чином у розподілі інвестиційних кредитів держави на розвиток промислової інфраструктури.

Після початку нафтової кризи темпи економічного росту в країні стають невизначеними, і держава втрачає можливість довгострокового прогнозування інвестиційних витрат держави. Починаючи з 1976р., головним у плануванні стає принцип вибірковості. Виділяються пріоритетні напрямки, по яких держава зобов'язується не проводити бюджетних коректувань, поза залежністю від економічної коньюнктури.

Система вибіркового планування виявилася досить неповороткою - до середини 80-х років вона складалася з 12 пріоритетних програм, що включали у свою чергу 51 підпрограму, 191 заходи, розбитих на 492 більш дрібні заходи. Ці програми характеризувалися своєю різнорідністю і після приходу в 1986 р. правого уряду на чолі з Ж. Шираком від них відмовилися.

В даний час планування будується на принципі діалогу і погоджень різних партнерів (державної адміністрації, підприємців, профспілок) з експертами при виробленні цілісного середньострокового уявлення про соціальний і економічний розвиток у сполученні з довгостроковим прогнозуванням. У середньостроковій і далекій перспективі план являє собою державний інструмент, покликаний забезпечити несуперечність рішень уряду.

Керівництво і координація процесу планування здійснюється Генеральним комісаріатом планування (ГКП). Основними задачами ГКП є розробка плану, консультування уряду і довгострокове прогнозування. У складі ГКП працюють усього близько 70 кадрових відповідальних працівників. Таким чином, ГКП може виконувати лише стимулюючу і координуючу функцію. Координація між різними відомствами передбачає, що ГКП розглядається як нейтральна установа, підлегле за посередництвом Генерального секретаря безпосередньо Прем'єр-міністрові.

Формальним підсумком планових розробок стає прийняття двох типів документів, що мають різний статус.

Насамперед це офіційний план, що подається від імені Уряду в парламент для обговорення і голосування

Підготовка плану починається зі складання рамкового урядового документа. Потім проходить етап узгодження з основними економічними і соціальними групами країни, яким пропонується взяти участь у роботі тематичних комісій, які організують ГКП і об'єднуючих представників адміністрації, профспілок, підприємців і експертів. Наступний етап складається з міжвідомчих погоджень, у ході яких Уряд проводить останній вибір варіантів і подає законопроект плану на розгляд Економічної і соціальної ради. З урахуванням рекомендацій Ради, Уряд подає модифікований проект плану на голосування в Парламент (Національні збори і Сенат), де в процесі обговорення можуть бути Другим типом документів є доповіді Комісій, що розробляються паралельно зі складанням плану, і не є обов'язковими для Уряду. Голова Комісії обирається за межами ГКП і може не входити до числа чиновників (наприклад, бути підприємцем, експертом, профспілковим діячем). ГКП сприяє Голові в організації робіт, відповідає за секретарське обслуговування, але ведення робіт здійснюється самим Головою.

Доповіді комісій прагнуть досягти консенсусу навколо розглянутих питань. У випадку збереження розбіжностей протилежні думки також включаються в доповіді. Основними темами, розглянутими Комісіями, є питання:

- пристосування Франції в промисловій , торговельній , і фінансовій сферах до європейського ринку;

- зайнятості і соціальних взаємин;

- системи соціального захисту;

- народного утворення і підготовки кадрів;

- наукових досліджень;

- рівня життя;

- ефективності держави.

Після приходу до влади уряду соціалістів, у 1982 р., ГКП заснував Групи промислової стратегії (GSІ), що являють собою установи, що здійснюють дослідження і багатобічні узгодження стану і перспектив розвитку французької промисловості в рамках галузевих підходів (хімія будівництво, агропром і т.д.), або по визначеній тематиці (технологія, зовнішня торгівля, дрібний і середній бізнес і т.д.).

У період приходу до влади правого кабінету Ж. Шираку, мова йшла про значне звуження повноважень ГКП і його перетворенні в комісаріат зі стратегії. Повернення соціалістів призвело до нового посилення планування.

Кількісне прогнозування для Плану завжди виконувалося за межами Генерального комісаріату планування відповідно до правила, що він "лише замовляє, але не робить сам ".

ГКП не керує процесом виконання Плану, що здійснюється іншими інстанціями, але контролює його виконання, готує документи про хід виконання Плану. ГКП замовляє проведення досліджень і прогнозів різним спеціалізованим інститутам і організаціями, офіційно прикріплених до нього . Це Центр перспективних досліджень і економіко-математичних методів у плануванні (CEPREMAP), Центр перспективних досліджень і міжнародної інформації (CEPІІ), Центр вивчення доходів і витрат (CERC), Центр по вивченню і спостереженню умов життя (CREDOC).