Сторінка
12

Суверенітет України

- досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності; гарантування прав української нації та національних меншин України;

- забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів;

- створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

- забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;

- збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;

- зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;

- розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають український народ;

- налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.[8. 90][12]

Основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності.

У політичній сфері:

- посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

- втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

- наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;

- масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;

- загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;

- порушення принципу розподілу влади;

- невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

- відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом.

В економічній сфері:

- неефективність системи державного регулювання економічних відносин;

- наявність структурних диспропорцій. монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин;

- невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;

- економічна ізоляція України від світової економічної системи;

- неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;

- криміналізація суспільства, діяльність "тіньових" структур.

У соціальній сфері:

- низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільно корисній діяльності;

- суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;

- падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;

- тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

- неконтрольовані міграційні процеси в країні.

У воєнній сфері:

- посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;

- нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

- воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;

- можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;

- зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави;

- політизація силових структур держави;

- створення та функціонування незаконних збройних формувань.

В екологічній сфері:

- значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;

- неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій;

- неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;

- негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності.

У науково-технологічній сфері:

- невизначеність державної науково-технологічної політики;

- відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;

- науково-технологічне відставання України від розвинених країн;

- зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів.

В інформаційній сфері:

- невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

- повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;

- інформаційна експансія з боку інших держав;

- витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

- запровадження цензури.[2. 76][13]

Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах створюється система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки - це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ.

Визначення Україною власного місця в Європі і світі, формування структури національних інтересів і пріоритетів у зовнішній політиці протягом п'яти років державної незалежності було складним процесом. Осмислюючи семирічний період, можна констатувати, що Україна зробила лише перші кроки у визначенні власних геополітичних і геостратегічних пріоритетів. Слід визнати, що у 1991 році багато питань, пов'язаних з вибором Україною зовнішньополітичної стратегії й визначенням власних національних інтересів у контексті сучасних геополітичних тенденцій, сприймалися громадськістю й професійними політиками поверхово, а іноді й безпідставно романтично. Цьому сприяли такі причини. Перша — відсутність досвіду планування зовнішньополітичної стратегії у професійних політиків й аналітиків. Слід підкреслити, що на момент здобуття Україною державності вона взагалі не мала таких фахівців. Друга причина - це невизначеність з базовими суспільними цінностями, які б стали підвалиною модернізації посттоталітарного суспільства. Варіанти відповідей на запитання: "Що далі робити з незалежною Україною?", які пропонувалися різними суб'єктами політичної діяльності, не приводили до суспільної згоди. І третя причина — складність і невизначеність самої геостратегічної ситуації, яка склалася після розпаду СРСР.