Сторінка
11

Суверенітет України

Науково-технічна діяльність останніми роками здійснювалася у складних і несприятливих умовах. Спостерігається постійне зниження частки витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Так, у 1994 році вона знизилася до 1,4 % проти 2,5 % у 1991 році і 3,1 % у 1990 і досягла тієї критичної межі, за якою розпочинається процес розпаду вітчизняної науки.

Не менш складною, сповненою внутрішніх суперечностей є нинішня ситуація в українській культурі. На ній також не могли не позначитися зміни, які відбулися й відбуваються в політичній, соціальній, економічній сферах. Незважаючи на економічну скруту, в Україні не закрито жодного театру, концертного залу чи філармонії. Навпаки, створено ряд нових художніх колективів, найближчим часом планується ввести в дію чимало клубних закладів, музеїв, відкрити два нових театри. В хаосі, сум'ятті, у вирі "революційних" перебудов і перетворень вдалося зберегти потужний культурний потенціал - той неоцінений скарб, куди вкладено працю мільйонів.

З метою посилення державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті суспільства, для поліпшення умов їхнього подальшого розвитку Указом Президента України № 587/94 від 11.10.94 "Про національні заклади культури" надано статус національних провідним творчим колективам, музеям, заповідникам, бібліотекам. Окремо слід відзначити великі позитивні зрушення у справі відродження й розвитку культур національних меншин України. Декларація прав національностей України, Закон "Про національні меншини в Україні", сам процес створення національно-культурних товариств, яких сьогодні налічується близько 300, унеможливили в державі (чи не єдиній серед республік колишнього Союзу) міжнаціональні та етнічні конфлікти.

Однак в цілому культура України переживає сьогодні не найкращі часи. Її великий комплекс працює на грані зупинки, у безперервних пошуках порятунку, в аварійному, можна сказати, режимі. Нинішня релігійна ситуація в Україні також надзвичайно складна, що є наслідком попередніх спроб витіснити релігійність на периферію суспільної свідомості, здійснюваних у рамках квазіатеїстичного експерименту, що тривав понад 70 років. На сучасну ситуацію відчувається також вплив колишнього загального політичного контексту, спрямованого на знищення національно особливого в релігійності населення України. Практично повна відсутність превентивних кроків тодішньої влади, спрямованих на пом'якшення протиріч та конфліктів у релігійному середовищі не сприяла її покращанню.

Останніми роками релігійна ситуація в Україні визначалася активним перерозподілом сфер впливу між суб'єктами релігійного життя, значним екстенсивним розвитком релігійних організацій та поверненням релігійного середовища до функціонування за іманентними законами. На сьогодні в Україні діє близько 18 тис. релігійних громад, проблемами яких опікується майже 15 тис. священнослужителів, 216 монастирів (3,5 тис. ченців і черниць), 72 церковні навчальні заклади, де здобувають духовну освіту понад 7 тис. слухачів, видається понад 80 релігійних періодичних видань. Отже, в усіх сферах соціально-гуманітарного розвитку на сьогодні зберігається вкрай складне становище, виправлення якого потребує надзвичайних зусиль суспільства.

Необхідна грунтовна програма соціально-гуманітарного розвитку, яка виважено узгодила б існуючі потреби з наявними економічними можливостями. Соціально-гуманітарна сфера лише на перший погляд здається чимось похідним, а то й другорядним. Насправді ж вона є визначальною сферою людського буття. Розвиток економіки, державного будівництва, позитивних політичних процесів тощо стає в принципі неможливим, якщо життєвий рівень населення, його відтворення, стан здоров'я, освітній та моральний потенціал знижуються нижче певної межі. З цим слід рахуватися і робити все можливе, аби запобігти подальшому негативному розвиткові подій.

IХ. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА.

Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів.

Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.

Головними об'єктами національної безпеки є:

- громадянин - його права і свободи;

- суспільство - його духовні та матеріальні цінності;

- держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

- пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;

- адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;

- демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;

- додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхня взаємна відповідальність;

- чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і грунтуються на засадах правової демократичної держави.

Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

Національні інтереси України та їхня пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.

Пріоритетними національними інтересами України є:

- створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;