Сторінка
10

Суверенітет України

Україна має досить високі показники освіченості населення. Слід сказати, що 85 % його старше 15 років та 93 % від усього зайнятого мають середню або вищу освіту. При цьому освітній рівень жінок нічим не поступається відповідним показникам, що характеризують освіченість чоловіків. З 52-х мільйонів населення України 9,2 мільйона осіб навчаються у різних навчальних закладах, що становить 70 % громадян у віці від 7 до 24 років. Окрім того, в дитячих дошкільних закладах виховується майже 1,9 млн дітей-дошкільнят.

Досить високий освітній рівень забезпечується добре підготовленим викладацьким корпусом. Так, майже 85 % педагогічних працівників загальноосвітніх навчально-виховних закладів України мають вищу або незакінчену вищу освіту. Близько 60 % викладачів вищих освітніх закладів III-IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії) мають науковий ступінь чи наукове звання.

В умовах багатонаціональної держави, якою є Україна, великого значення набуває задоволення окремих національно-мовних потреб. За роки незалежності в Україні відчутно розширилася мережа навчальних закладів з українською мовою викладання, що є безумовним свідченням поступового подолання негативних тенденцій щодо функціонального застосування української мови. Зокрема, в загальноосвітніх школах викладання українською мовою ведеться майже в 3/4 від їхньої загальної кількості. Близько 14 % шкіл працюють російською мовою, а в 2,5 тис. шкіл викладання ведеться кількома мовами.

Останніми роками в Україні значну увагу приділено розвиткові навчально-виховних закладів нового типу — гімназій та ліцеїв. Нині в них навчається близько 200 тис. учнів. Постійно збільшується також кількість приватних навчальних закладів усіх типів. У 1995-1996 навчальних роках вперше за роки існування України як незалежної держави на задовільному рівні було розв'язано проблеми з підготовкою, випуском та розповсюдженням шкільних підручників. За роки незалежності суттєво оптимізовано систему професійно-технічної освіти. З більш як 1,2 тис. професійно-технічних училищ понад 250 перепрофільовано, а кілька десятків навчальних закладів цього типу закрито. В той же час з метою підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів утворено понад 100 профтехучилищ нового типу та училищ-агрофірм.

Глибоко реформується і вища освіта, що орієнтується на потреби сьогодення і працює за новим переліком спеціальностей. Найбільш популярні серед молоді спеціальності, пов'язані з престижною трудовою діяльністю у майбутньому (економіка, бізнес, право, медицина). Впродовж останніх років престиж вищої освіти повільно, але неухильно падав. Лише у 1995 р. намітилася не лише стабілізація, але й незначне зростання кількості абітурієнтів до вищих навчальних закладів. Якщо у 1994 році на 100 вакантних місць у вищих навчальних закладах претендувало 176 абітурієнтів, то у 1995 р. - 189. У 1996 році ця позитивна тенденція закріпилася. Усе ж, попри наведені тут приклади та суттєві позитивні зміни, що сталися у сфері освіти, ситуація далеко не безхмарна. У кожній з ланок системи освіти виникли непрості проблеми, породжені недостатнім фінансуванням, необхідністю структурної перебудови та змінами в освітніх пріоритетах.

В цілому, в галузі освіти спостерігається перенапруження ресурсів, оскільки вона отримує мінімальну фінансову та матеріально-технічну підтримку. Держава мусить підтримати освіту заради збереження існуючого рівня її якості, допомогти протистояти труднощам перехідного періоду, щоб не втратити у майбутньому інтелектуальний потенціал нації.

Схожа ситуація спостерігається і в сфері науки. Україна має потужні наукові ресурси. Проте останніми роками вони значно зменшилися. Нині науково-технічною діяльністю в країні займаються понад 200 тис. осіб. Окрім того, 32 тис. працівників вузів поряд з педагогічною діяльністю виконують і науково-технічні роботи. Понад 20 % загальної кількості наукових кадрів становлять висококваліфіковані фахівці, які мають ступені доктора або кандидата наук.

Порівняно з 1990 роком чисельність спеціалістів скоротилася майже на третину. Основними причинами відтоку стали зниження престижу наукової діяльності та зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших галузях, головним чином у комерційних структурах.

Непривабливість наукової діяльності особливо гостро відчувається щодо молодших вікових груп. Питома вага спеціалістів у віці до 49 років у їхній загальній чисельності складає лише 35 %, а спеціалістів вищої кваліфікації - 42 %. Спостерігається також зменшення найбільш активної частини наукового потенціалу країни - кандидатів наук. Їхня чисельність порівняно з 1991 роком скоротилася майже на 15 %. Водночас відзначається постаріння наукових кадрів. Наприклад, понад 70 % загальної чисельності докторів наук - ті, хто старший 50 років. Про негаразди української науки свідчать також інші показники, що стосуються її кадрового забезпечення. На особливу увагу заслуговує вивчення проблем міграції та еміграції науковців. Відтік "мізків" з України останніми роками набув значних розмірів. Так, за 1994 рік з наукових установ України вибуло 616 докторів наук, що на 17 % більше, ніж у попередньому році. З них за межі України виїхало 90 докторів наук. Цей показник суттєво перевищує відповідні за попередні роки, що свідчить про наростання цієї вкрай негативної тенденції.[10. 21][11]