Сторінка
1

Основи правового регулювання у сфері виконавчої влади

Бувають випадки, коли методи правління чудові, а в країні смута; але з давніх-давен і до наших днів не було чути, щоб смута була при досконалому правителі.

Сюнь Цзи

1. Поняття адміністративного права

Часто в житті ми стикаємося з проблемами управління, тобто впорядкування. Та у діяльності держави проблема управління має й інше, дещо конкретніше значен­ня. Воно виявляється у формі діяльності органів виконавчої влади держави та надання певних повноважень суб'єктам права щодо задоволення своїх потреб, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Це визначає необхідність такої галузі права, як адміністративна. Саме її норми регламентують відносини між вищими, центральними та місцевими органами виконавчої влади, між громадянами й державою з питань вчинення правопорушень у сфері громадського порядку та державного управління. Так, перебуваючи в громадському транспорті без квитка, переходячи дорогу з порушенням правил дорожнього руху, вчиняючи дрібне хуліганство, людина стає учасником відносин, що регламентуються адміністративним правом.

Адміністративне право — це галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі державного управління та виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

Предметом адміністративного права є відносини між органами державної виконавчої влади та, по-перше, підпорядкованими їм структурами виконавчої влади; по-друге, іншими органами управління, що мають самостійний характер і повноваження; по-третє, підкон­трольними їм підприємствами та установами; по-четверте, недержав­ними підприємствами та громадськими об'єднаннями і, по-п'яте, громадянами.

Значення адміністративного права визначається насамперед тим, що воно є засобом удосконалення державного управління й водночас закріплює організаційні та правові форми участі громадян в управлінні державою.

2. Основні джерела адміністративного законодавства

Адміністративне законодавство визначається як галузь законодав­ства, що регулює відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Основними джерелами адміністративного законодавства є: Конституція України, що визначає види та повноваження органів у сфері управління;

Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий 17 грудня 1984 р. як законодавчий акт, що об'єднує та систематизує норми адміністративного права, які регламентують суспільні відноси­ни, пов'язані із запобіганням адміністративним правопорушенням і боротьбою з ними;

Закони України, що регламентують порядок управлінської діяль­ності органів держави (Закони України «Про державну службу»; «Про загальний військовий обов'язок та військову службу»; «Про освіту» та ін.);

постанови Верховної Ради України;

укази Президента України;

постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, про затвер­дження програми правової освіти населення України);

накази, інструкції, рішення та інші акти міністерств, відомств та державних комітетів;

нормативні акти місцевих органів виконавчої влади;

нормативні накази та інструкції керівників підприємств, установ та організацій.

Нині в Україні немає Адміністративного кодексу, і тому проблема кодифікації адміністративного законодавства остаточно ще не вирішена. Вона вирішена лише частково шляхом кодифікації норм про адміністративні правопору­шення. Проте в 20-ті роки був цікавий досвід створення і функціонування Адміністративного кодексу УСРР (до речі, єдиного подібного кодексу в усіх радянських республіках). Адміністративний кодекс було затверджено другою сесією ВУЦВК десятого скликання 12 жовтня 1927 р. і введено в дію з 1 лютого 1928 р. з одночасним скасуванням 55 актів республіканського законодавства. Він містив 528 статей, які групувалися у 15 розділах: І. Загальні положення; II. Адмі­ністративні акти; III. Заходи адміністративного впливу; IV. Інші адміністративні заходи примусового характеру; V. Трудова повинність по попередженню стихійних лих і боротьби з ними; VI. Обов'язки населення по охороні громадського порядку; VII. Громадянство УСРР, порядок його набуття і втрати; VIII. Реєстрація і облік руху населен­ня; IX. Товариство, союзи, клуби, з'їзди, зібрання, вуличні походи, маніфестації; X. Правила про культи; XI. Публічні видовища, веселощі та ігри; XII. Користування державним флагом УСРР і печатками; XIII. Нагляд адміністративних органів у галузі промисловості; XIV. Нагляд адміністративних органів у галузі торгівлі; XV. Порядок оскарження дій адміністративних органів.

Після прийняття Адміністративного кодексу в нього регуляр­но вносилися зміни й доповнення, але згодом він став гальмом для адміністративної сваволі і без офіційного скасування наприкінці 30-х років перестав застосовуватися.

3. Співвідношення переконання і примусу в державному управлінні

За своїм змістом управління є здійсненням владної діяльності. Наявність владних повноважень дає можливість суб'єкту управління в односторонньому порядку визначати поведінку підлеглих. Підкорення поведінки підлеглих волі суб'єкту управління досягається різними методами, під якими розу­міють способи, засоби та прийоми виконання завдань у сфері управ­ління.

Адміністративні методи впливу пов'язують здебільшого з адміністративно-правовою формою діяльності, результатом якої є юридичні акти управління, організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулю­вання та примусу. Отже, адміністративний метод полягає у впливі суб'єкта управління на об'єкт шляхом владно-розпорядчих вказівок.