Сторінка
1
Боротьба Катерини проти української автономії прискорила політичне вирішення долі західних порубіжних земель. Саме тоді, коли Катерина примусила Кирила Розумовського подати у відставку з посади гетьмана, вона наказала новопризначеному генеральному прокурору князю А.А.В’яземському керуватися принципами адміністративної централізації та русифікації стосовно західних територій, що посідали самоврядування: «Малая Россія, Лифляндія і Финляндія суть провинціи, которыя правятся конфирмованными имъ привиллегіями, нарушить оныя отрЂшеніемъ всЂхъ вдругъ весьма непристойно бъ было, однакожъ и називать ихъ чужестранными и обходіться съ ними на такомъ же основаній есть больше, нежеле ошибка, а можно назвать съ достовЂрностію. Сій провинціи, также и смоленскую, надлежить легчайшими способами привести къ тому, чтобъ онЂ обрусЂли и перестали бъ глядЂть какъ волки къ лЂсу. Къ тому приступъ весьма легкій, естьли разумные люди избраны будуть начальниками въ тЂхъ провинціяхъ; когда же въ Малороссіи гетмана не будетъ, то должно стараться чтобъ вЂкъ и имя гетмановъ изчезло, не токмо бъ персона какая была прозведена въ оное достоинство» 1.
Поступове включення Гетьманщини в імперські структури стало для Катерини кінцевою метою. Наразі ж вона хотіла, щоб примусова відставка гетьмана Розумовського не викликала незадоволення серед української нової шляхти. Для заспокоєння подібних пристрастей Катерина надала членство в Малоросійській колегії чотирьом росіянам і чотирьом українцям — генерал-майору Якову Бранту (Якоб фон Брант), полковнику князю Платону Мещерському, полковнику Осипу Хвостову, раднику колегії Дмитру Натальїну, генеральному обозному Семену Кочубею, генеральному писарю Василю Тумансь-, кому, генеральному осавулу Івану Жоравці та генеральному хорунжому Данилу Апостолу. Президентом колегії був, звичайно, росіянин — новоіменований генерал-губернатор України граф Петро Рум’янцев. Призначаючи людей з адміністрації Розумовського, включно з головним прихильником ідеї спадкового гетьманства генеральним писарем Василем Туманським, Катерина підкреслювала спадкоємність адміністративної політики та відсутність утисків. Як колишній генеральний писар Туманський прекрасно розумівся на справах Гетьманщини і, таким чином, міг бути безцінною людиною для нової адміністрації. Упереджуючи напружені стосунки між українськими і російськими членами колегії, Катерина надала їм рівний ранг, присвоївши генеральному писареві Туманському звання генералмайора, а іншим — звання полковника російської армії. Її укази закликали членів колегії до взаємної співпраці 1, бо Катерина не бажала повторювати помилки першої Малоросійської колегії, створеної за Петра І, яку ще не встигли забути за її жорстоку боротьбу з місцевою українською адміністрацією.
Хоча Катерина і робила жести примирення в бік деяких українських урядовців, вона не відходила від своєї генеральної лінії на інтеграцію Гетьманщини в імперію і навіть видала ряд таємних розпоряджень про те, як можна досягнути цієї мети 2.
Написані після одержання меморандуму Теплова, інструкції Катерини генерал-губернатору Рум’янцеву багато в чому повторюють тепловські критичні зауваження щодо українських норм. Так, Катерина різко критикувала переплетіння військової та цивільної влади, громіздку судову систему з її безконечними позовами і практику вільних переходів селян. Але першорядною її турботою було те, що Гетьманщина належала імперії «тільки номінально». Катерина не могла змиритися з тим, що українці «самовільно» користуються спеціальними правами і привілеями та дотримуються «ополячених» літургійних і звичаєвих практик в церкві.
Особливо турбувала імператрицю неприязнь місцевого населення до росіян, розпалювана, як вона вважала, українською старшиною та знаттю, що боялися втратити своє становище, на якому вони безкарно практикували хабарництво й підкуп. Вона обурено писала про сваволю української адміністрації й скарбниці, які позбавляють імперію прибутків, розтринькують ресурси Гетьманщини, одночасно визискуючи його населення. Новому генерал-губернатору доручалося вивчити дійсне фінансове становище Гетьманщини, щоб можна було розподілити тягар податків справедливо і, таким чином, забезпечити імперію достатнім і постійним прибутком. Катерина запевнила Рум’янцева, що населення повірить новій адміністрації та визнає недоліки старої, якщо з ним будуть поводитися по справедливості, щиро, ласкаво і покажуть добру волю. Тоді, коли «найкращий з усіх порядків буде встановлений», українське населення, звільнене від утисків старшин, висловить свою вдячність Катерині й імперській владі.
Решта програми Катерини виглядає як набір просвітницьких пропозицій. Більшість порушених в ній питань стосується розвитку господарства. Катерина виступала за глибоке статистичне дослідження Гетьманщини, що визначило б кількість населення, врожайність, рівень і природу торгівлі, природні ресурси і наявний капітал. Це надало б урядові можливість краще розпоряджатися ресурсами, стимулюючи економічний розвиток.
Здебільшого інструкції Катерини були повчальними, без жодної конкретизації шляхів досягнення цих цілей. Так, Катерина закликала до спорудження кам’яних мостів, поліпшення доріг, осушення боліт, спорудження механізованих підприємств і млинів, запровадження нових технічних культур (зокрема тютюну), розвитку тваринництва (особливо вівчарства), підготовки ветеринарів, насадження лісу в степу. Найхимернішою її пропозицією було зрівняння дніпрових порогів для інтенсифікації річкової торгівлі.
Катерина також запропонувала цілий ряд програм для поліпшення громадського добробуту. По всіх містах слід було утворити магістрати, як це було в Європі. Магістратські чиновники мали виконувати різноманітні поліцейські та управлінські функції: підтримувати належний порядок, дбати про житлове господарство та добробут міського населення. Кожен регіон мусив мати відповідну кількість лікарів й аптекарів, щоб вживати заходів проти розповсюдження інфекційних захворювань. І хоча деякі її програми були явними фантазіями, що далеко перевершували можливості імперської влади, вони все ж таки відображають оптимістичну віру імператриці в те, що належне регулювання та просвітницьке правління могли в значній мірі стимулювати економічний розвиток її держави та підняти добробут народу.
Завантажити реферат