Сторінка
2
Отже, програма Катерини закликала до поступової інтеграції Гетьманщини в імперію, максимального збільшення внесків в імперську скарбницю, стимуляції економічного зростання і, водночас, до згоди між українцями та росіянами. Останнє відбудеться, Катерина була в цьому свято переконана, коли українське населення усвідомить усі переваги імперського правління над «неправильним» Урядуванням попередньої адміністрації. Запровадження в Гетьманщині «найкращого з усіх порядків» поклали на плечі вельми талановитого імперського чиновника — новопризначеного генералгубернатора Петра Рум’янцева.
Управляючи Україною, генерал-губернатор Рум’янцев продовжував певні сімейні традиції. Його батько, граф Олександр Рум’янцев, був російським військовим адміністратором Гетьманщини між 1738— 1740 рр. Петро теж там жив, а його наставником був українець Тимофій Сенютович 1. Свою освіту він продовжив за кордоном, а після повернення пішов на військову службу. Коли почалась Семилітня війна, Рум’янцев, тоді майор, командир полку, показав себе принциповим, мужнім, розумним і навіть блискучим військовим командиром. Після смерті Єлизавети та пізнішого коловороту політичних альянсів новий імператор Петро III обсипав Рум’янцева нагородами і доручив йому виконання виплеканого ним плану військової операції — від імені свого рідного Гольштейну захопити Данію. Рум’янцев вже зібрав п’ятдесятитисячну армію і розпочав кампанію, коли переворот на користь Катерини спричинив ще один поворот закордонної політики. У день перевороту Рум’янцев був звільнений від командування і отримав наказ повернутися в СанктПетербург. Але замість цього він подав прохання про відставку і залишився у Західній Європі. Катерина, однак, не прийняла його відставки і призначила на незначну посаду в Естляндії, але все ще незадоволений Рум’янцев попросився у відпустку знову.
Коли 1763 р. графа Петра Рум’янцева знову призвали до двору,це викликало там певне замішання 2. Все ще непевно почуваючи себе на троні, Катерина підозріло ставилася не тільки до колишніх зв’язків Рум’янцева з Петром III та його підкресленої ворожості до неї, але також до його широких військових, особистих та родинних зв’язків. Серед царедворців ходили чутки, що граф Петро Рум’янцев насправді був незаконним сином Петра III 3.
Це забезпечувало Рум’янцеву особливу привабливість — він міг щохвилини стати ключовою фігурою будь-якого заколоту з метою скинути імператрицю на користь її сина Павла. Саме це у поєднанні з військовими і родинними зв’язками Рум’янцева (його дружиною була княгиня Катерина Голицина) робили перебування цієї амбітної людини при дворі небезпечним для Катерини.
Але імператриця блискуче розв’язала це питання. Призначивши Рум’янцева на найвищу посаду генерал-губернатора України, вона позбулася його при дворі і водночас скерувала його таланти на вирішення вельми делікатної і поважної державної проблеми. В разі успіху Катерина чудово б використала потенційного політичного суперника. В разі невдачі — цілком можливої, враховуючи настрої української нової шляхти — Рум’янцев скомпрометував би сам себе. В обох випадках Катерина б виграла.
З іншого боку, Рум’янцеву, який після перевороту був у немилості, це призначення давало шанс продовжити військову кар’єру. Ситуація в Україні була дуже непевною, але, як і раніше, він сміливо прийняв виклик і 8 квітня 1765 р. прибув у Гетьманщину, розташувавшись у Глухові.
З його прибуттям в адміністративно-судовій структурі Гетьманщини відбулися лише незначні зміни. На верхівці адміністративної пірамиди генерал-губернатор разом з президентом Малоросійської колегії замінили гетьмана. Як і гетьману Розумовському, генералгубернатору Рум’янцеву підпорядковувалась Запорозька Січ, але, на відміну від гетьмана, він командував також усіма російськими військами, що перебували в Гетьманщині. Тепер Малоросійська колегія стала головною центральною адміністративною інституцією, перейнявши функції колишньої генеральної військової канцелярії. Спеціальні департаменти колегії відповідали за військові, судові та фінансові справи. Колегія підпорядковувалася Рум’янцеву та сенату, а генерал-губернатор доповідав безпосередньо Катерині і тільки в окремих випадках мав справи з сенатом 1. Нижча адміністрація — на рівні полків та сотень — залишилася без змін.
Через сорок днів після свого приїзду, 18 травня 1765 р., Рум’янцев подав Катерині змістовну програму реформ, яку вона частково схвалила 2.
Так швидко сформульована, вона, напевне, була обміркована Рум’янцевим ще до його прибуття в Гетьманщину. Грунтувалася програма на трьох основних елементах: інструкціях Катерини, ідеях Теплова і власних концепціях Рум’янцева. Якнайкраще при дворі обізнаний зі справами Гетьманщини, Теплов відразу ж після призначення графа генерал-губернатором 1 зустрівся з Рум’янцевим і, без сумніву, передав йому своє критичне ставлення до ситуації в Гетьманщині. У своєму меморандумі про реформи й пізніше, у відповіді Катерині, Рум’янцев повторював тепловські звинувачення гетьманського уряду в адміністративній некомпетентності, утисках з боку старшини, в корупції і зокрема у масовому привласненні державних земель і навіть міст. Рум’янцев запропонував перевірити земельні володіння та повернути всі колишні царські землі державі. У своїй відповіді обережна Катерина наказала генерал-губернатору не чіпати земельних наділів, право на які було затверджено царями.
Багато пунктів програми Рум’янцева були дослівно переписані з власних наказів Катерини. Саме тому його заклики відбудовувати міста, розвивати ремесла та промисловість, створювати міську поліцію, заохочувати торгівлю, сприяти розвитку сільського господарства і лісництва, раціоналізувати і збільшити державні прибутки без жодних застережень були схвалені царицею. Але Рум’янцев додав список із своїх власних пропозицій: організацію поштової служби; реорганізацію української артилерії; виробництво пороху; призначення чиновникам замість земельних наділів сталої платні; створення військової академії, навчального закладу для благородних дівиць і двох університетів; заснування державного шпиталю; реорганізацію системи судочинства, секуляризацію майна української церкви. І хоча його програма була співзвучна з принципами просвітницького правління, з цих пропозицій Катерина, однак, схвалила тільки організацію поштової служби; інші були передані на розгляд спеціальних комісій або взагалі зігноровані. Очевидно, імператриця була проти якихось раптових або радикальних змін. Більше того, вона хотіла пересвідчитися в тому, що нову програму можна фінансувати з місцевих джерел, не зазіхаючи на імперську скарбницю. І все ж таки схвалені Катериною пункти в поєднанні з її наказами вручали Рум’янцеву мандат на початок цілої низки масштабних реформ.
Оскільки все це було спрямовано на покращення сільського господарства і торгівлі, певною мірою дивним є те, що генералгубернатор не дуже енергійно взявся сприяти економічному розвиткові. Все, що було зроблено, проводилось за ініціативою центральної влади. Здійснюючи улюблений проект Катерини — іноземну колонізацію краю, Рум’янцев розселив приблизно 100 німецьких сімей у Білій Вежі, а невелику кількість волоських і болгарських колоністів — на території Переяславського полку 2.
Завантажити реферат