Сторінка
1

Запровадження губерніального Статуту в Гетьманщині

Наміри Катерини скасувати земельне самоврядування привілейованих земель яскраво проявилися 1764 р. В той час, однак, їй бракувало моделі губернської адміністрації, щоб замінити нею інституції автономних земель, і імператриця віддала перевагу обережному, поступовому підходові до інтеграції привілейованих порубіжних земель в імперію. Впровадження нового губерніального Статуту знову підняло питання про статус автономних територій. Оскільки Катерина вірила в те, що нова адміністрація — це основне знаряддя для розповсюдження просвітництва в провінціях, вона віддавала перевагу її запровадженню у всіх частинах імперії. Крім того, заворушення на порубіжних землях лише зміцнили її бажання отримати повний адміністративний контроль по всій імперії. Справді, Статут для губерній ще був на підготовчій стадії, а імперська рада вже наполягала на негайному його втіленні в життя у всіх частинах імперії 1.

Але Катерина виявилася більш обережною, ніж Рада. У першому проекті Статуту зазначалося, що він не розповсюджується на регіони, права яких свого часу були підтверджені попередніми царями. Не бажаючи, однак, бути обмеженою своїм власним законом, Катерина випустила цей абзац з остаточного тексту 2. Замість цього, представляючи Статут для губерній сенатові, Катерина подала окремий супровідний лист, згідно з яким Гетьманщина і Лівонія не підпадали під положення Статуту 3.

Найвірогідніше, що Катерина хотіла передусім випробувати нову адміністрацію у власне Росії, бо лише через 4 роки вона наважилася поширити положення Статуту на Гетьманщину — 24 травня 1779 р. Катерина наказала генерал-губернатору Рум’янцеву розпочати підготовку для запровадження в Гетьманщині нової адміністративної системи 4.

Рум’янцев взявся за виконання доручення, збагачений своїм попереднім досвідом. Щойно перед тим він керував організацією нової Курської губернії 5. Але, в кращому випадку, Рум’янцев міг діяти лише як верховний наглядач. Подібно до інших генералгубернаторів того часу, він був надзвичайно обтяжений численними обов’язками. Крім того, що Рум’янцев був генерал-губернатором Малоросії, він командував також усією імперською канцелярією, відповідав за охорону кордону з Польщею, встигав брати активну участь у постійних сутичках між Росією та Кримом і ще виконував цілий ряд державних функцій поза Гетьманщиною 6. Природно, що генерал-губернаторові завжди було обмаль часу, щоб цікавитися повсякденними справами управління Гетьманщиною. Йому на підмогу — за його ж рекомендацією — призначили Андрія Степановича Милорадовича як другого губернатора Малоросії 7.

Призначення Милорадовича було ще одним прикладом імперського використання української нової шляхти для знищення українських інституцій. Як член високо шанованого в Гетьманщині роду Андрій Милорадович мав численні зв’язки серед української шляхти, які базувалися на покревності, соціальному статусі і особистій приязні. Його батько служив сотником в Гадяцькому полку, а брат був чернігівським полковником 1. Андрій Милорадович, проте, вступив на російську військову службу, швидко дістався до чину генерал-майора та відзначився у двох кампаніях під час російсько-турецької війни 2. Повернувшись у Гетьманщину вшанованим багатьма нагородами, героєм війни, Милорадович продовжував службу, поки його не призначили губернатором у військовій канцелярії генерал-губернатора Рум’янцева.

Першим дорученням Милорадовича як губернатора було проведення обстеження та перепису населення Гетьманщини. Цього вимагав Статут для губерній: згідно з кількістю жителів, утворювалися нові провінції (наместничества) та округи (уезды). З цією метою губернатор Милорадович скликав спеціальну комісію в складі армійських офіцерів, знаті й чиновників. Працюючи в кількох секціях, комісія систематично обстежувала всю Гетьманщину і завершила свою роботу 1781 р. 3. Впродовж цього року губернатор Милорадович разом з п’ятьма чиновниками перевірили і систематизували зібрані дані, на підставі яких потім були визначені нові адміністративні кордони. 24 листопада 1781 р. губернатор Милорадович подав нарешті завершений опис «трьох проектованих малоросійських намісництв» до Малоросійської колегії 4.

Хоча адміністративний поділ повністю ігнорував історико-економічні традиції, він міг вважатися зразком математичної раціональності. Гетьманщина була поділена на три намісництва — Київське, Новгород-Сіверське та Чернігівське — за назвою столиці кожного намісництва 5. Кожне з трьох намісництв поділялося на 11 повітів, названих відповідно до 10 повітових центрів, а кожна столиця намісництва була також центром того ж повіту. Наразі кордони між повітами не були чітко визначеними; цю роботу впродовж 1782 р. повсюди мали завершити повітова шляхта разом з державними обстежувачами 6.

Утворення нових територіальних кордонів було лише одним аспектом підготовки до провінційної реформи. Перед організацією нових інституцій генерал-губернатор Рум’янцев змушений був вирішувати низку проблем, пов’язаних з автономними традиціями Гетьманщини. У своєму обширному меморандумі Катерині він відзначив ці питання і запропонував можливі шляхи їх вирішення 1.

По-перше, він зосередив свою увагу на новій українській шляхті та її службі в новій адміністрації. Статут для губерній надавав право участі у виборах до багатьох урядових установ виключно шляхті. Згідно з українською традицією, однак, таке право мали також клір, козаки та міщани. Рум’янцев запитував, чи можливо все ж таки застосовувати в Гетьманщині імперські норми. Він нагадав Катерині, що склад українського дворянства поки що не визначений, і знову просив зрівняти українські і російські уряди й ранги, що мало б прискорити визначення цього складу. Через особливості урядової системи Гетьманщини — твердив Рум’янцев — практично всі шляхтичі посідали військові ранги, через те дуже важко було знайти вільних від військової служби шляхтичів, щоб заповнити цивільні посади. Більше того, роз’єднання української адміністрації потребує також повної реорганізації української військової служби.

Далі Рум’янцев порушив питання провінційних реформ на традиційні привілеї козаків, міщан та іноземців. Крім того, що знову зачіпалася одвічна проблема козацького землеволодіння і порушувалося питання козацького права на продаж майна, Рум’янцев звернув увагу Катерини на той факт, що Статут для губерній не вказував, під юрисдикцію яких адміністративно-судових органів підпадали козаки. Він зауважив, що в Гетьманщині козаків і шляхту судив один і той же суд. Відповідно, Рум’янцев хотів, щоб Катерина чітко визначила юридичний статус іноземних колоністів і російських старовірів.

Далі у меморандумі зазначалося, що нові положення про намісництва порушували українські міські права. За положеннями магдебурзького права, міста розпоряджалися землями за межами своїх територій, прибутки від яких були джерелом поповнення міської скарбниці. Нові імперські правила забороняли міське землеволодіння. Отже, Рум’янцев просив Катерину вирішити питання про застосування імперських законів в Гетьманщині і використання прибутків з міських володінь. Обговорювалися також справи поштової системи Гетьманщини та дислокації української артилерії, особливо стосовно державних земель, за рахунок яких її утримували. Рум’янцев рекомендував, щоб громадські будівлі в Глухові охороняли спеціальні військові підрозділи в складі вільних або не придатних до служби осіб і щоб будівлі, де розташовувалися центральні інституції Гетьманщини, були передані під школи.