Сторінка
3

Запровадження губерніального Статуту в Гетьманщині

Нова адміністрація поєднувала в собі персональне правління генерал-губернатора з раціональною бюрократичною системою. Як місцевий представник абсолютного монарха або намісник генерал-губернатор Рум’янцев міг безпосередньо зв’язуватися з Катериною, оминаючи сенат та інші центральні інституції 1. Так само він міг відмінити будь-яке рішення місцевої адміністрації й видати примусові накази всім урядовим інституціям у провінціях, що перебували під його владою, з єдиним винятком — його втручання в судові рішення було спеціально заборонене. Якраз перед тим Катерина призначила Рум’янцева довічним генерал-губернатором Малоросії, а якщо враховувати, що він був головнокомандуючим всіма військами в цьому регіоні, то територія колишньої Гетьманщини фактично стала його сатрапією 2. Губернатор намісництва був безпосередньо підпорядкований генерал-губернатору. Як головний адміністратор губернатор був основною ланкою зв’язку між генералгубернатором і провінційними інституціями. На посаду губернатора в намісництвах призначили: у Чернігівському — Андрія С. Милорадовича; у Новгород-Сіверському — колишнього українського генерального суддю Іллю В. Журмана; у Київському — генералмайора Семена Ширкова 3.

З утворенням нової адміністрації посади в ній заповнили козацькі урядовці, дрібні чиновники й особи місцевого походження 4.

Українська шляхта отримала не тільки виборні, але й призначувані посади. Крім того, при кожній новій інституції утворився бюрократичний апарат: писарі, рахівники, дрібні урядовці, що надавало колишнім сотенним і полковим чиновникам, молодим випускникам Київської академії і навіть грамотним виборним козакам можливості розпочати і продовжити свою службову кар’єру. Завдяки існуванню чиновницького апарату, провінційні столиці, зокрема Київ і Новгород-Сіверський, стали соціальними та інтелектуальними центрами української еліти 1.

Впродовж всього-на-всього чотирьох років (1782—1786) українське самоврядування, що своїм корінням сягало історичної традиції польсько-литовського періоду і мало більше як сторічний досвід у Гетьманщині, рішуче заступила імперська провінційна адміністрація. Не вчинивши жодного, принаймні, очевидного опору, колишні чиновники Гетьманщини змінили важкі козацькі шаблі та строкаті козацькі строї на рапіри, напудрені перуки й імперські мундири (кожна губернія мала свій окремий мундир) 2.

Подібна метаморфоза не викликає подиву. Для української шляхти вибору не було: або служба, або ж відставка. Крім того, концепція відданості цареві й службі глибоко вкорінилися в козацьких традиціях. Покірно сприйнявши провінційну реформу, українська шляхта, однак, втратила своє автономне становище, що грунтувалося на історичних правах і привілеях, і прийняла роль звичайних службовців імперської бюрократії. Це знаменувало остаточну загибель української автономії.

Література:

1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.