Сторінка
4

Економічна інтеграція та глобалізація у світовій економічній думці

Життєві цикли і взаємодія цивілізацій пронизують усю історію людства протягом шести тисячоліть і слугують, як це показав Тойнбі, її стрижнем.

ХХ століття довело суперечності у світовому цивілізаційному просторі до небезпечної межі. Дві світові війни і розпад колоніальної системи перекроїли політичну карту планети, змінили співвідношення економічних сил; це засвідчують дані вміщеної у додатках таблиці.

Трансформації ХХ століття сильно підірвали політичний вплив західної цивілізвції, - частка населення, що перебувала під її безпосереднім контролем, зменшилася у 3,4 раза. Проте Захід зберіг свою економічну міць, виробляючи близько половини світового продукту; породжені ним монополії і ТНК визначають "погоду" на світовому ринку, перекачують на свою користь значну частку національного багатства відсталих країн.

Західному диктату кинула виклик наймолодша та найагресивніша мусульманська цивілізація, частка якої у світовому економічному продукті за 42 роки зросла у 3,4 раза. Стрімко набирає темпів за останні два десятиріччя китайська цивілізація, частка якої у світовому економічному продукті зросла втричі; згідно з прогнозами китайських фахівців, до 2030 р. Китай стане першою державою світу за обсягом ВВП, обігнавши США. Японія, завершивши економічний стрибок у 50 - 60-ті роки, опинилися в стані стагнації у 90-ті роки. Повільно набирають економічної ваги латиноамериканська та африканська (південніше від Сахари) цивілізації; остання займає найнижчий щабель за виробництвом ВВП на душу населення, голод щороку забирає мільйони життів. Приблизно однакові із середньосвітовими темпи економічного піднесення спостерігаються в Індії за порівняно низького рівня життя, який не набагато переважає рівень країн Центральної Африки.

У кінці ХХ - на початку ХХІ ст. спостерігається чергова перебудова світового цивілізаційного простору; є підстава говорити про формування четвертого покоління локальних цивілізацій. Це дістає свій прояв у посиленні диференціації та протистояння цивілізацій. Якщо А.Тойнбі говорив про п’ять цивілізацій третього покоління (західну, православну, ісламську, індуїстську, далекосхідну), то С.Хантингтон поділяє далекосхідну на китайську та японську, а також додатково виокремлює латиноамериканську й африканську (на південь від Сахари). Можливим є поділ західної цивілізації на західноєвропейську (материнську) та дочірню північноамериканську, яка претендує на встановлення цілковитого панування у постіндустріальному суспільстві; проте у перспективі розбіжність інтересів і культур між ними, мабуть, наростатиме. Не виключається і відокремлення дочірньої цивілізації на чолі з Австралією.

Здавалось би, крах біполярного світу, посилення домінування Заходу спростовують прогнози Питирима Сорокіна про тенденцію переміщення центру творчого лідерства на Схід; посилаються також на розпад СРСР, загальмування прогресу Японії, азіатську фінансову кризу. Але це лише короткочасні коливання. Коли враховувати довгострокові тенденції, то передбачення Сорокіна має повноцінні шанси на здійснення. Агресивна політика Заходу, яка дістала особливо виразний прояв на Балканах, початок воєнної операції в Іраку, не може не викликати відповідної реакції з боку інших цивілізацій, що поступово набирають економічної та воєнної могутності і політичного впливу, - насамперед ісламської та китайської, а згодом також індійської і, слід сподіватися, православної.

З кінця ХХ ст., по закінченні протистояння двох світових систем, розмежованих за ідеологічною ознакою, на перший план у геополітиці виходить міжцивілізаційна взаємодія, що розвивається у різних формах - від різнобічного співробітництва і партнерства до протистояння та збройних конфліктів. Це тонко відчув С.Хантингтон, що порушив проблему зіткнення цивілізацій, маючи для цього достатні підстави, оскільки локальні міжцивілізаційні конфлікти точаться вже давно. Особливо чітко це проявилося під час зіткнення навколо Косова, де західна й ісламська цивілізації виступили єдиним фронтом, не рахуючися з наслідками, проти православної цивілізації. Це поворотний пункт у сучасній історії, який може призвести до нової хвилі протистояння цивілізацій та невтримної гонки озброєнь. Постає питання: чи не є напад США на Ірак її початком?

На сьогодні окреслюються три сценарії міжцивілізаційних відносин:

- підтримання нинішнього ненадійного миру і хисткої рівноваги з локальними міжцивілізаційними конфліктами, що спалахують час від часу;

- переростання цих конфліктів у глобальне зіткнення, яке може призвести до самознищення людства (тим більше, що вже шість локальних цивілізацій мають ядерну зброю, а решта - на підході до цього);

- вироблення спільними зусиллями механізму рівноправного співробітництва, партнерства і взаємодопомоги цивілізацій, подолання тяжкого спадку індустріальної ери - прірви між багатими та бідними народами, утвердження в глобальних масштабах нового гуманізму та світового правопорядку. Цей сценарій є найважчим для реалізації і може видатися утопічним, проте лише він гарантує людству виживання та процвітання, здійснення зазначених Питиримом Сорокіним глобальних тенденцій.

Боротьба за перерозподіл сфер впливу йде головним чином між західною (північноамериканською та західноєвропейською) і найагресивнішою ісламською цивілізаціями. Проте основним об’єктом суперництва між ними стала православна цивілізація, яка раптово ослабла, перебуває у процесі саморозпаду, втратила єдність, дороговказні цілі та здатність до самозбереження. По суті, православна цивілізація пережила дві стадії розпаду (розпад РЕВ та Варшавського договору, а потім СРСР) і увійшла в третю стадію, започатковану війною у Чечні, де вже реально вирішують питання конституції.