Сторінка
3

Економічна інтеграція та глобалізація у світовій економічній думці

- переміщення центру творчого лідерства людства з Європи, де воно було зосереджене протягом останніх п’яти століть, у район Тихого океану й Атлантики, особливо до Америки, Азії, Африки;

- дезінтеграція переважно чуттєвого типу людини, культури, суспільства і системи цінностей, поступова їх заміна інтегральним соціокультурним устроєм;

- взаємна конвергенція капіталізму і комунізму, переростання їх в інтегральне суспільство, яке істотно відрізнятиметься від капіталістичних та комуністичних зразків.

Розглянемо у зворотній послідовності, як здійснюються накреслені Питиримом Сорокіним тенденції.

Перехід від пізньоіндустріального суспільства (у капіталістичному і соціалістичному його варіантах) до постіндустріального стає сьогодні загальновизнаною реальністю. Те, що соціалізм в СРСР та європейських країнах зазнав краху, важко заперечувати. Проте соціальний експеримент не був марним: багато досягнень соціалізму запозичені країнами, що формують підвалини постіндустріального суспільства. Але хибним був би і висновок про перемогу капіталістичного ладу: двічі протягом півстоліття він увергнув людство у руйнівні світові війни, збільшивши прірву між багатою меншістю та злиденною більшістю планети, породивши на схилі свого віку панування ТНК та мафіозних структур, наркоманію та масову антикультуру. Капіталізм переконливо продемонстрував свою безперспективність.

Підтверджуються висновки Питирима Сорокіна про те, що і капіталізм, і соціалізм (в їхньому реальному, а не ідеологізованому вигляді) є недосконалими і не в змозі задовольнити потребу майбутнього людства у достойному творчому житті; що обидва устрої працюють лише в особливих умовах, в особливі періоди, а в інших умовах та за інших часів вони не працюють і тому не потрібні; що обидва устрої дедалі більше втрачали свої специфічні риси, запозичували і поєднували характеристики один одного; що обидва типи перебувають у процесі конвергенції, злиття у проміжний тип, відмінний від комунізму і капіталізму, який зрештою утворить єдиний соціальний, культурний та особистісний устрій у людському всесвіті.

Звичайно, це лише загальні контури руху до майбутнього суспільства. Шлях цей є складним і суперечливим. Але попри все стає очевидним, що саме цей шлях відбиває об’єктивну логіку історичного прогресу, з усією його складністю, суперечливістю.

Але ж яким буде суспільство, що до нього прямує людство у ХХІ столітті, ще не зрозуміло. Прагнучи розгадати таїну, вчені дають різні назви майбутньому суспільству: постіндустріальне, постекономічне, інформаційне та ін.

Питирим Сорокін пропонує термін "інтегральний соціокультурний устрій", який показує, що майбутнє суспільство, на противагу чуттєвому чи ідеаціональному (надчуттєвому) капіталізму або соціалізму вбирає в себе, інтегрує те позитивне, що було вироблене на попередніх стадіях розвитку суспільства, творчо трансформувавши його і підпорядкувавши інтересам звільнення людини, поєднуючи дуалістичні засади, притаманні її біосоціальному генотипу, її розуму та інтуїції. Інтегральний соціокультурний устрій - це творчий (креативний) гуманізм, котрий відкриває простір для розквіту розбудовчих сил не тільки перед вузькою інтелектуальною елітою, а й перед більшістю населення, вириваючи його з невмолимого машинного ритму (індустріальної, економічної, політичної, ідеологічної машини, в якій окрема людина є лише ґвинтиком, підкоряється зовнішній логіці, що обмежує її індивідуальність).

Відтак, і ця тенденція, зазначена Питиримом Сорокіним, здійснюється, хоча й у більш складному, модифікованому, проте у ближчому до реальності вигляді.

Менш очевидним і визнаним є вчення Сорокіна про творчу альтруїстичну любов як головний рушій творення нового суспільства, про завдання альтруїстичної трансформації людства й усього людського універсуму. Вчений переконливо довів, що саме ця сила лежить в основі великих світових релігій, звершень людського духу, запропонував своє "ноу-хау" вимірювання енергії любові, збільшення виробництва, накопичення та розподілу любові-енергії. Але реалізація цього незвичайного передбачення, яке суперечить нагромадженій упродовж віків величезній енергії ворожнечі, ненависті, боротьби всіх проти всіх, у жорстокий перехідний період, що рясніє конфліктами, війнами, революціями, кровопролиттям, вимагатиме докорінної зміни менталітету і можлива лише після зміни ряду поколінь як результат зростання кількості прихильників благородної ідеї альтруїстичної любові, котрі невтомно примножують лави своїх однодумців. Проте інший шлях - продовження та посилення ворожнечі, ненависті, нетолерантності і фанатизму - неминуче веде до прірви саморуйнації.

На початку ХХІ століття людина зіткнулася з проблемою зміни цивілізаційних циклів (світових цивілізацій), обтяженою переходом до чергового історичного суперциклу. Історичний розлом тільки-но розпочався, триватиме він, мабуть, не менше за століття, і період цей не обіцяє бути легким та безхмарним, навпаки, він буде багатий на катаклізми та несподівані повороти. Тільки через декілька поколінь, у другій половині ХХІ століття, в авангардних країнах (ними не обов’язково будуть нинішні розвинуті країни, які обстоюють цивілізацію, що йде геть) сформуються адекватні утворюваному суспільству ідеологія, мораль, культура, а слідом за ними утвердяться економічні, соціальні, політичні основи майбутнього інтегрального гуманістичного суспільства. Таким уже досить ясно окреслюється перебіг історичного прогресу, такою вбачається логіка його трансформації.

Не менш звивистим є також шлях здійснення зазначеної Питиримом Сорокіним третьої історичної тенденції - зсуву центру творчого лідерства із Заходу на Схід. Це проблема взаємодії локальних цивілізацій, яка набирає на наших очах принципово нового, ключового значення у долі всього людства.