Сторінка
2

Економічна інтеграція та глобалізація у світовій економічній думці

Прихильників цих поглядів об’єднав антимодернізм, критичне ставлення до спрощених схем загальносвітового розвитку. У результаті значних інтелектуальних зусиль була створена нова - антимодерністська - парадигма наукового знання. Багаторічну стійкість нової парадигми (приблизно десятиріччя - із 1965 до 1975 р.) забезпечив реалізм сприйняття історико-психологічної різноманітності світу, більш уважне ставлення до страждань країн та народів.

Антимодерністи вказали на те, що у світі відбувається величезна селянська революція, зростає протистояння світового села та світового міста. Починається відновлення глобальних позицій Азії, відбувається зростання жовтої та чорної рас, їхнє протистояння Зоходу. Захід породив масову культуру, поширену по всьому світі, що знайшла прихильників у містах незахідного світу, звільнила частину молоді Заходу і решти світу від колишньої взаємної недовіри, заснованої на ідеології. Але одночасно із цим стала реальною можливість реваншу місцевих культур.

У результаті ідеологи глобального розвитку більше, ніж раніше, стали визнавати відмінності Заходу та його східних сусідів. Була піддана сумнівам паралельність розвитку багатого та бідного світів. Дихотомію традиціоналізму (як синоніма відсталості) і модернізму замінила більш складна картина, що охопила і соціальні особливості, і культурні суперечності.

Капіталістичний Захід втратив статус носія безумовної раціональності, генератора пафосу звільнення людства. Антимодерністи побачили Захід жорстоким, скупим, він несе сусіднім регіонам біди, стимулює анархічний розвиток.

Із кінця 70-х до початку 90-х років на Заході панував третій за післявоєнний період напрям у поясненні процесу світового розвитку - постмодернізм. Постмодерністи не звинувачували Захід в усіх бідах світу і намагались дивитися на світ під новим кутом зору - менш ідеологізовано, більш об’єктивно. Навідміну від модернізму постмодернізм не мав футурологічних фантазій і не захоплювався простими схемами економіко-технічного виховання людства, нагородженням його чудесами науки. Постмодернізм навідміну від модернізму не ділив світ на "сучасну" та "архаїчну" частини, не протиставляв модернізм і традиціоналізм, наполягав на тому, що існують універсальні цінності, але не лише західні, а загальнолюдські. Таким чином, постмодернізм "зв’язав" розламаний за соціальною ознакою світ, відмовившись дивитися на Захід, як на особливий регіон, що веде решту країн до змін.

Навідміну від антимодернізму постмодернізм не мав ілюзій стосовно радикальних соціальних експериментів, не захоплювався критикою буржуазного світу. Постмодерністи навідріз відмовилися бачити в незахідному шляху розвитку переконливий чи достойний наслідування приклад.

Провідниками постмодернізму в економічній теорії були С.Леш, Д.Харві, в теорії культурного розвитку світу - Ж.-Ф.Ліотар, М.Фуко. постмодерністи вважали найважливішим фактором культурного і матеріального життя здійснений Заходом "новий і небачений стрибок", і поки що ніхто не зумів повторити пройдений Заходом шлях, не зміг перевершити його досягнення. Еліта західної думки дійшла висновку, що Росія і соціалізм не можуть дати технологічного чи соціального прикладу, переконливого для широко критикованого Заходу. Особливо привабливим у західному світі була можливість для окремо взятої незалежної особистості заглибитися в приватне життя, вибрати будь-який шлях, будь-які найоригінальніші ідеї як найголовніші.

Саме в цьому полягає серцевина постмодерністського бачення світу, його принципова особливість в оцінці дихотомії Захід - не-Захід. Переносячи фокус уваги на особистість, постмодерністи висунули принцип універсальності світу. Цей постулат ніби нівелював відмінності між Заходом та іншими країнами. Ці ідеологи надавали перевагу не захоплюватися геополітикою, їх менше, ніж компактні державні угруповання, цікавили індивідуальності, персональні долі, які можуть бути принципово схожими у представників усіх "трьох" світів незалежно від кількості споживаних калорій, власності.

Але постмодернізм не зміг відповісти на запитання, що виникли у результаті епохальних світових зрушень 1989 - 1991 рр., які порушили сталу картину світу, помістили протистояння Росія - Захід у зовсім іншу площину, а потім ліквідували це протистояння. Зближення "першого" і "другого" світів дискредитувало постмодерністський нігілізм і вимаголо нового осмислення новоутвореної ситуації.

Швидка руйнація соціалістичного світу, який ще зовсім не давно розглядався як реальна - у процесі модернізації - альтернатива Заходу, викликала шок серед теоретиків. Концептуалізація основної лінії світового розвитку стала головним завданням для усіх спраглих до нового осмислення світового розвитку.

У результаті перемоги Заходу на зміну постмодернізму прийшло нове осмислення проблем глобального розвитку, яке було назване неомодернізмом, оскільки відроджувало віру у прогрес, характерну для 50-х рр. ХХ ст., і засновувалось на прив’язаності до науки та традиційних цінностей. Деякі теоретики надають перевагу визначенню неолібералізм, оскільки він протиставив себе державному втручанню у суспільні справи. Таким чином мова йшла про четверту інтерпретацію процесу розвитку західними теретиками.

Передова група теоретиків дійшла висновку, що оскільки відновлення ринку та демократії відбулося у світовому масштабі, і демократія, і ринок є абстрактними і всезагальними ідеями, універсалізм знову став живильним джерелом соціальної теорії. Про ринок почали говорити як про інструмент прогресу, об’єднавчу світову силу, раціональний інструмент стосунків Заходу зі східними та іншими сусідами. Захід знову почали називати локомотивом світового розвитку.

Після 1945 р. західні ідеологи почали переосмислення ідей загальносвітового порядку (створення ООН), у 60-ті роки критично проаналізували світовий оптимізм, потім змирилися із великою кількістю постмодерністських конструкцій і завершили коло гімном демократії та ринку. Тепер не було тиску конкурентних ідей - цифри та факти були промовистими, оскільки вказували на джерела та умови прогресу, на ті риси, які разом забезпечують глобальне лідерство. Глобалізація із початку 90-х років є головною теоретичною схемою, що панує у сучасному мисленні.

Використано матеріали джерел 1, 3 Тенденції розвитку людства, визначені Питиримом Сорокіним

Використано матеріали джерела 2

Питирим Сорокін виділив такі три тенденції розвитку людства: