Сторінка
6

Господарство світу і України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття

Зокрема, частка зайнятих важкою фізичною працею в про­мисловості СРСР на початку 1980-х років складала близько 40% (50 млн. осіб), в будівництві - 60%, в сільському госпо­дарстві — близько 70%.

Для немеханізованих виробництв були характерними низь­кий рівень організації праці, порушення трудової дисципліни, пов'язані з пияцтвом, високий рівень плинності кадрів.

Для приросту кожного додаткового відсотка валового внут­рішнього продукту доводилось затрачувати все більші кошти. Так, якщо в роки четвертої п'ятирічки на потреби народного господарства виділялось трохи більше третини всіх бюджет­них асигнувань, то в одинадцятій п'ятирічці - уже 56%. Постійно скорочувались асигнування на соціально-культурні програми: з 37,4% в 1970 р. до 32,5% в 1985 році. Великого напруження зазнавала економіка через нестачу людських ре­сурсів. Постійне зниження народжуваності призводило до по­мітного зменшення частки населення, яка включалась в су­спільне виробництво: з 12 млн. осіб в 1971-1975 роках до З млн. осіб в 1981-1985 роках.

Вартість незайнятих робочих місць на підприємствах краї­ни досягла 12% від загальної вартості основних виробничих фондів, що являло небезпеку для нормального функціонуван­ня економіки. Причому гостра нестача робочої сили в одних регіонах країни поєднувалась з її надлишком в інших.

В країні посилилась масова міграція населення із села в місто. Якщо в 1959 році населення міст становило 47,9%, то в 1981 році — вже 63,4%. Переміщення сільської молоді у ве­ликі міста, на грандіозні "будови століття" посилило форму­вання великого прошарку людей з маргінальною субкультурою "гуртожитку". Для цих нових міських жителів не ство­рювалась нормальна соціальна інфраструктура, що породжува­ло у них почуття обділеності, неповноцінності і призводило до різноманітних антисуспільних вчинків. Молодь дуже часто потрапляла в жорстокі умови напівкріпосної залежності від начальства через прописку, черги на житло і т.д., погоджува­лась на некваліфіковану працю в шкідливих умовах. Але для керівництва підприємств це було дешевше, ніж впроваджува­ти у виробництво нову техніку. В даному випадку бюрократія від імені держави виступала в ролі монопольного роботодавця, тому що в її руках були зосереджені всі соціальні блага.

Однією з форм кризи в економіці, що насувалась, була прак­тика маніпулювання інформацією, підтасовування розрахунків у проектах, звітах. І хоча десята п'ятирічка (1976-1980) була проголошена "п'ятирічкою ефективності і якості", наслідки роботи виявились дуже скромними. Структура економіки за­лишалась такою ж, якою вона була в 1930-1950-ті роки, тобто домінувала важка, фондомістка промисловість.

На початку 1970-х років в результаті сировинної і енерге­тичної кризи ціни на енергоносії на західних ринках різко зросли. Тому було прийнято рішення форсувати продаж на­фти і газу на Захід. За період з 1960 по 1985 роки частка палива і сировини в радянському експорті піднялась з 16,2 до 54,4%. Прибутки від реалізації нафти і нафтопродуктів скла­дали 176 млрд. інвалютних карбованців. Однак слід сказати, що ці величезні кошти не впливали суттєво на розвиток еко­номіки. Затратний механізм перемелював ці гроші, які вкла­дались в здійснення дорогих, безперспективних і екологічно шкідливих проектів.

Також багато коштів витрачалось на утримання бюрокра­тичного апарату, що швидко зростав. В 1985 році в країні на­раховувалось біля 18 млн. управлінських працівників і чиновників різного рівня, або шоста частина всіх зайнятих. Велика частина нафтодоларів просто "проїдалась", йшла на закупку за кордоном продуктів харчування, в основному зер­на, товарів народного вжитку (взуття, одяг). Величезні кошти виділялись на підтримку комуністичних партій і прорадянських режимів у різних країнах світу, на пропаганду так званих переваг соціалізму і т.д.

Однак на середину 1980-х років надходження від експлуа­тації нафтових родовищ стали скорочуватись, оскільки багато промислове розвинутих країн зуміли перевести свою економі­ку на енергозберігаючі технології, в результаті чого попит на нафту зменшився, ціни на світовому ринку почали падати, що негативно відбилось на розвитку радянської економіки.

В 1979 році була здійсненна ще одна спроба уряду О.М. Косигіна реформувати економіку, покінчити з валови­ми показниками. З цією метою було встановлено показник нормативне чистої продукції, за яким підприємствам по­винні були зараховувати тільки новостворену вартість, не враховуючи витрат на сировину, матеріали і т. ін. Передба­чалось, що це нововведення буде стимулювати впроваджен­ня нової техніки, підвищення якості продукції, змусить відмо­витись від поділу продукції на вигідну і невигідну. Але це не передбачало радикального реформування командно-адмі­ністративної системи, а було спрямовано всього лише на її чергову модернізацію. Спроби одночасного посилення гос­прозрахунку і адресного директивного планування, активі­зація економічних стимулів при одночасному обмеженні прав підприємств не могли забезпечити економіці серйозних по­зитивних результатів.

Поступово наростала ціла система блокування економічних важелів регулювання народногосподарських пропорцій, в резуль­таті чого сформувався механізм соціально-економічного галь­мування. Середньорічний обсяг виготовленої продукції в країні (в натуральному виразі) за 1979 - 1982 роки виявився на 40% меншим у порівняні з 1978 роком. Додаткові надходження енер­гоносіїв і сировини на експорт не дозволили подолати загальне розбалансування в господарстві країни. Гострий дефіцит, немож­ливість задовольнити потреби населення в найбільш необхід­них товарах, відсутність стимулів праці - все це приводило до соціальної і фізичної деградації суспільства.

В листопаді 1982 року після смерті Л.І. Брежнєва гене­ральним секретарем ЦК КПРС став Ю.В. Андропов, чия діяльність була спрямована на масову заміну міністрів, секре­тарів обкомів і ЦК союзних республік і всебічного посилення дисципліни. Здавалось, що, змінюючи одних бюрократів на інших, можна буде встановити порядок. До порушників трудо­вої дисципліни застосовувались різноманітні форми покаран­ня: зменшення заробітної плати, позбавлення премій, зняття з черги при розподілі житла.