Сторінка
9

Господарство світу і України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття

В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР "Про концепцію переходу до регульованої ринкової еко­номіки" і ряд інших документів, за якими передбачалась по­ступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики та системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвиток приват­ного підприємництва і т.д. Правда, реалізація цих законодав­чих актів відкладалась на рік, оскільки уряд побоювався їх впливу на погіршення ситуації в країні.

В 1988 році стало зрозумілим, що справи в економіці не покращуються, помітно зростає ціна реформ. Одним із важ­ливих чинників, який впливав на погіршення економічної си­туації, були надмірні військові витрати СРСР. Офіційна стати­стика вперто повідомляла, що на прямі військові витрати в СРСР іде не більше 7% державного бюджету, хоча всім було зрозуміло, що разом з непрямими витратами вони складають до 50% (для порівняння: 52% держбюджету СРСР витрачав на військові потреби в 1943 році, в розпал Великої Вітчизня­ної війни). Всі ці небачене великі військові витрати суттєво підривали економічний потенціал країни.

Виходячи із "нового політичного мислення" і змін, які відбу­лись на міжнародній арені, радянське керівництво здійснило ряд дій, спрямованих на зміну зовнішньої політики. Було покінчено з багаторічним поділом світу на дві протилежні систе­ми. Поступово, починаючи з 1987 року, стали укладатись дого­вори з США про знищення стратегічних озброєнь. У 1989 р. завершився вивід радянських військ із Афганістану. Радянське керівництво відкрито визнало безглуздою і шкідливою допомо­гу різним одіозним диктаторським режимам в країнах "тре­тього світу", які виступали під соціалістичними гаслами.

Окремо слід зупинитись на становищі в сільському госпо­дарстві. М. Горбачов, як ініціатор і провідний автор Продо­вольчої програми, продовжував наголошувати на збільшенні інвестицій в сільське господарство. Але при цьому зовсім не обговорювалося питання про докорінний перегляд форм гос­подарювання в цьому секторі економіки. В листопаді 1985 р. була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про подальше вдосконалення управління агропромис­ловим комплексом", у відповідності з якою на землі з'явився єдиний "господар" — Агропромисловий комітет (АПК) і його багатолюдні структури управління (РАЛО, ОблАПО і т.д.). Над­ійшли багатомільярдні капіталовкладення із держбюджету. Так, у 1990 році за рахунок підвищення закупівельних цін, черго­вого списання боргів з колгоспів і радгоспів, дотацій тощо в АПК було направлено близько 100 млрд. крб.

Однак продовольча проблема все загострювалась. З 1989 року почав зростати дефіцит найбільш необхідних продуктів харчування. Було введено різноманітні регламентації на про­даж не тільки продовольства, але багатьох інших товарів. В 1990 році по всій країні з'явилися картки, талони, купони, візитки , які регулювали розподіл м'яса, масла, цукру, тютюну, муки, дитячого харчування, вино-горілочних виробів і т.д. А в 1991 р. в країну почала поступати гуманітарна допомога з різних країн і міжнародних організацій. Так закінчилась реалізація Продовольчої програми.

У зв'язку з труднощами, які наростали в економіці, ке­рівництво країни прийняло рішення (не без коливань) про реформування політичної системи СРСР, оскільки вона все частіше стала проявляти себе як чинник "механізму галь­мування" реформ. Для того, щоб нейтралізувати вплив кон­сервативної більшості у вищому партійному керівництві, М. Горбачов ініціював процеси демократизації суспільства у формі так званої "гласності". Приблизно з середини 1987 р. розпочалось контрольоване верхами пом'якшення цензури в засобах масової інформації.

Одним із етапів політичної реформи стали вибори 1989-1990 років, які пройшли на всесоюзному і республіканському рівнях і сформували нові органи влади: з'їзд народних депу­татів СРСР і відповідні республіканські з'їзди, на базі яких було створено постійно діючі Верховні Ради СРСР і республік.

По всій країні посилився процес формування суспільних рухів і політичних партій ліберального, центристського, ради­кального напрямків, які займали в основному антикомуністичні позиції і критикували КПРС за нездатність здійснювати кері­вництво країною. Розпочався масовий вихід людей із пар­тійних рядів, багато республіканських компартій заявило про свій вихід із КПРС.

В країні почали формуватись нові центри реальної влади в образі республіканських з'їздів народних депутатів. Досить швидко визріли об'єктивні передумови дистанціювання рес­публіканських представників номенклатури від московської еліти, оскільки Центр уже не міг ефективно забезпечувати їх інтереси і підтримувати сепаратистські настрої в національ­них районах. Практично вся республіканська номенклатура в процесі проведення референдумів в 1990-1991 рр. заявила про своє бажання вийти із складу Радянського Союзу, для того щоб отримати статус суверенних держав, повноправних суб'єктів міжнародного права.

Уряд СРСР здійснив спробу переламати кризову ситуацію в економіці. Наприкінці 1990 р. новим главою уряду став В.С. Павлов, який представляв інтереси консервативних еконо­мічних і політичних кіл і ВПК. Для того, щоб зупинити відцентробіжні тенденції, було взято курс на жорсткі економічні заходи. Ніяких розмов про лібералізацію і приватизацію уже не було.

Влітку 1991 р В. Павлов поставив перед Верховною Ра­дою вимогу про надання уряду надзвичайних повноважень з метою проведення стабілізаційного курсу в економіці і для того, щоб сконцентрувати всю владу в руках виконавчих органів. Верховна Рада СРСР не підтримала цієї вимоги.

Невдалі спроби консервативної стабілізації привели час­тину керівників Радянського Союзу до створення 19 серпня 1991 р. Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС), що було, по суті, спробою державного перевороту. Лідери ДКНС виступили з дуже популістською і практично нереальною про­грамою виходу країни із кризи. 21 серпня 1991 р. путч прова­лився, а разом з ним — всі надії М. Горбачова на підписання нового союзного договору.

Саме з цього моменту розпочався процес фактичного роз­паду СРСР як єдиної держави. В серпні 1991 р. про вихід із нього заявили прибалтійські республіки. 1 грудня в Україні відбувся референдум, на якому населення країни висловилось про свою повну незалежність.

8 грудня керівники Росії, України, Білорусії (країн-співзасновників СРСР) Б. Єльцин, Л. Кравчук і С. Шушкевич підпи­сали так звані "Біловежські угоди" про денонсацію Союзного договору 1922 року і оголосили про створення Співдружності Незалежних Держав. 25 грудня 1991 р. М.С. Горбачов подав у відставку з поста Президента СРСР в зв'язку із зникненням даної держави.