Сторінка
3

Розвиток Туреччини й Ірану в першій половині ХХ ст.

Але висунуті уряду опозицією звинувачення в розпалюванні релігійного фанатизму дозволили кемалістам продовжити наступ на позиції релігії в турецькому суспільстві. У 1925 році уряд наказав закрити текке (монастирі дервішів), татюрбе (усипальниці), що часто ставали центрами релігійної пропаганди. Тоді ж заборонено носити фески й традиційний турецький одяг. Уряд в наказовому порядку змусив населення перейти на європейський одяг. У наступному році, з уведенням у дію цивільного кодексу, скасовано шаріатські суди, запроваджено цивільне діловедення, цивільний шлюб тошо. У 1928 р. з конституції було виключено пункт про іслам як державну редігїю. З метою полегшення навчання письму та послаблення позицій духовенства у 1929 р. замість арабської абетки запроваджено латинську. У 1930 р. жінки отримали право брати участь у виборах до місцевих органів влади.

Невдовзі після закриття сесії ВНЗТ 10 травня 1931 р. розпочав роботу Третій з'їзд Народно-республіканської партії. Прийнята на з'їзді програма стала програмою державного розвитку цілої країни. В її основу було покладено шість проголошених М. Кемалем принципів: республіканізм, націоналізм, етатизм, народність, лаїцизм і революційність. Згодом принципи М. Кемаля отримали назву "алти окти" ("шести стріл"). Партія узаконювала принцип, згідно з яким її голова, що призначався на пожиттєвий термін, ставав президентом країни, а його заступник - прем'єр-міністром. Партійне зібрання фактично узаконило об'єднання державного та партійного апаратів

Одразу після партійного зібрання в Туреччині розпочалося послідовне "загвинчування гайок". Прийнято "Закон про друк", що обмежував право критики уряду й установлював жорсткий контроль за засобами масової інформації. З метою поширення урядової пропаганди та виховання населення, починаючи з 1932 р., створювалася мережа "народних домів" та "установчих об'єднань".

Наступний етап реформ турецького суспільства розпочався у 1934 р. зі скасуванням титулів і форм звертання та уведенням прізвищ. Спеціальним рішенням парламенту 24 листопада 1934 р. М. Кемалю присвоєно нове прізвище — Ататюрк. Наступного місяця турецькі жінки були повністю зрівняні в правах з чоловіками й отримали повні виборчі права. Наприкінці 30-х років відбулося подальше посилення авторитарних тенденцій турецького політичного режиму. У червні 1938 р. "Закон про спілки" заборонив створення будь-яких організацій на основі "сім'ї, раси, роду чи класу", а також тих, що "виступають від імені народу". 3а усіма громадськими товариствами встановлювався легальний поліцейський нагляд. У країні вводилася пресова цензура, а до кримінального кодексу включено покарання за такі злочини, як "послаблення національних почуттів" та "пропаганду на користь іноземних державних порядків".

Напередодні Другої світової війни Туреччина чітко не визначилася в орієнтації між ворогуючими сторонами, але після військового розгрому Німеччиною Франції та інших західноєвропейських держав у країні посилилися пронімецькі настрої. Усе ж після початку німецько-радянської війни Туреччина оголосила 25 червня про свій нейтралітет, а з настанням перелому в ході бойових дій Анкара схилилася до союзу з країнами антигітлерівської коаліції. Однак, турецьке керівництво ухилилося від безпосередньої участі у війні, обмежившись 2 серпня 1944 р. розривом дипломатичних стосунків із Німеччиною. Туреччина оголосила війну Німеччині та Японії 23 лютого 1945 р., а наступного дня отримала запрошення вступити до ООН.

3. Установлення диктатури Рези-хана в Ірані й модернізація суспільного устрою.

Персія на час закінчення Першої світової війни перебував під фактичною окупацією Англії, уряд був настільки проанглійським, що розглядалися навіть варіанти перетворення країни у британський протекторат. Без санкції меджлісу 9 серпня 1919 р. уряд підписав з англійцями угоду, згідно з якою англійські чиновники отримували статус радників у всіх міністерствах і встановлювався контроль над фінансовою системою країни. На додаток наступного року на півночі Персії спалахнуло повстання, до котрого приєдналися курди та іранські комуністи. Підтримувані російськими більшовиками, перські комуністи розпочали на контрольованих ними територіях практичне втілення в життя комуністичних принципів. Відбувалися конфіскації майна, закривалися мечеті, велася пропаганда рівноправ'я жінок. Усі ці заходи викликали надзвичайне незадоволення, з великими труднощами до вересня 1920 р. вдалося придушити повстання в Тебрізі.

Але, незважаючи на успішні дії проти повстанців, уряд змушений був піти у відставку, 21 лютого 1921 р. до Тегерана ввійшли козацькі частини полковника Рези-хана, які провели арешти понад 200 чиновників. Шах поставився до перевороту з симпатією, присвоївши Резі-хану титул Сардар Сепаха — воєначальника. Завершення громадянської війни в країні поставило на порядок денний проблему нормалізації суспільного життя та підйому економіки. Протягом усіх урядових змін Реза-хан зберіг свій пост військового міністра і, спираючись на віддані йому особисто війська, почав зосереджувати у своїх, руках не лише військову та поліцейську, але й цивільну владу. Його авторитет суттєво зріс після того як упродовж 1923 р урядовими військами було роззброєно приватні армії по-сепаратистськи налаштованих ханів, а також придушено виступ курдів під проводом Ісмаїла Смітко.

Впливи Рези-хана були настільки сильними, що шах повинен був виїхати за кордон, призначивши регентом свого брата. За прикладом М.Кемаля, Реза-хан мав намір позбавити династію Каджарів влади й проголосити республіку. Однак проти планів проголошення республіки виступила впливова родова аристократія та шиїтське духовенство. Водночас Реза-хан отримав запевнення в тому, що його кандидатура на нового монарха буде підтримана. У кінні 1924 — на початку 1925 років війська Рези-хана придушили виступи арабів у Хузистані, туркмен у Хорасані та курдів біля о. Урмія,

Після придушення чергових антиурядових виступів прихильники Рези-хана поставили перед меджлісом питання про скасування влади династії Каджарів, що заплямувала себе співпрацею з повстанцями. 14 лютого 1925 р. Резу-хана призначено верховним, головнокомандуючим, а партія "Таджеддад" відкрито виступила за позбавлення шаха влади. Упродовж літа організовано активну пропагандистську кампанію, що завершилася прийняттям меджлісом 31 жовтня 1925 р. рішення про позбавлення влади династії Каджарів і тимчасову передачу влади Резі-хану Пехлеві. Зібрані невдовзі Установчі збори 12 грудня оголосили Резу-хана спадковим шахом Ірану.