Сторінка
2
Султан відрядив на придушення патріотичного руху війська, але їх ще на марші до Анкари розбили партизани, тоді у червні 1920 р. грецькі війська розпочали широкомасштабний наступ у центральні райони Анатолії. У Східній Фракії греки захопили Ефірне, держави Антанти вирішили силою зброї ліквідувати турецький націоналістичний рух. Тим часом 10 серпня 1920 р. у Севрі біля Парижа було підписано остаточну мирну угоду між Туреччиною та Антантою. Згідно з її умовами Османська імперія припиняла своє існування, під контроль Англії передавався район Мосула, Франції — території на кордоні з Сирією, Греції — Східна Фракія та Ізмір. Окремо обумовлювалося, що нові східні кордони Туреччини буде визначено на основі двосторонніх домовленостей із незалежними Вірменією та Курдистаном. Встановлювався спеціальний режим проток, капітуляції щодо європейських держав, контроль європейських кредиторів Туреччини над її фінансами.
Але восени 1920 - взимку 1921 рр. відбулися переговори між турецькими націоналістами та представниками російського більшовицького режиму, підсумком яких стала підписана 16 березня 1921 р. у Москві двостороння угода. Кремль пішов на значні територіальні поступки Туреччині (Карська область і райони на південь від Батумі) й розпочав поставки зброї новим союзникам. До кінця 1921 р. турецька сторона отримала 33000 гвинтівок, 327 кулеметів, 54 гармати, 2 військові кораблі, а також багато боєприпасів і великі суми грошей у золоті. Причина таких симпатій до уряду М. Кемаля полягала в яскравій антизахідній, антигрузинській та антивірменській спрямованості турецького патріотичного руху.
Зміцнена завдяки російській допомозі національна армія, контратакувала грецькі війська й упродовж кривавої битви на річці Сакар'я, що, розпочавшись 23 серпня 1921 р., тривала 22 дні, зуміла переламати хід подій. У результаті цієї перемоги Франція відмовилася від намірів окупувати частину турецької території й підписала з урядом М. Кемаля сепаратний мир. Отримавши наступні великі партії російської зброї, турки підготували великий загальний наступ, що розпочався 26 серпня 1922 р. Для греків удар був цілком несподіваним, почався безладний відступ, під час якого потрапив у полон головний штаб грецького експедиційного корпусу. На початку вересня греки розпочали евакуацію своїх міст у Малій Азії.
Змушені визнати турецький уряд, що вже контролював основну частину національної території, країни Антанти підписали з урядом Анкари 11 жовтня 1922 р. в місті Муданья (на березі Мармурового моря) перемир'я, котрим передбачалося виведення грецьких та союзницьких військ зі Східної Фракії. Країни Антанти зберегли право утримувати свої війська у Стамбулі та протоках до часу підписання нової мирної угоди. Наступні переговори мали відбутися в Лондоні за участю представників стамбульського уряду, але М. Кемаль відмовився проводити такі переговори. 1 листопада ВНЗТ прийняло закон про скасування султанату. Позбавлений будь-якої підтримки, султанський уряд припинив існування, а Мехмед VI відплив на Мальту.
Мирні переговори між Туреччиною і країнами-переможницями у світовій війні розпочалися 20 листопада 1922 р. в Лозанні, у них взяли участь Франція. Англія, Італія, Японія, Греція, Югославія та Румунія. У засіданнях з обговорення режиму проток взяли участь представники більшовицьких Росії, України, Грузії (як єдина делегація) та Болгарії. Повномасштабну мирну угоду підписано 24 липня 1923р. Вона передбачала збереження за Туреччиною Східної Фракії, Західної Вірменії та північних частин Месопотамського плато, демілітаризацію та міжнародний статус проток, визнання новими турецькими властями старого османського боргу. Укладена угода була дипломатичною перемогою нового турецького уряду, який не лише добився дипломатичного визнання, але й значно покращив умови, які спричинили вихід країни з Першої світової війни,
Закінчення тривалої національно-визвольної війни дало змогу турецькому урядові М. Кемаля зосередитися на вирішенні проблем внутрішньої розбудови держави. На виборах до парламенту, що відбулися впродовж червня - липня 1923 р., прихильники М. Кемаля отримали перемогу, зайнявши основну частину місць у ВНЗТ. Офіційно про створення Народної партії (після проголошення республіки партія прийняла назву Народно-республіканської (НРП)) було оголошено 9 вересня 1923 р. Першими рішеннями ВНЗТ другого скликання стало перенесення столиці країни до Анкари, а згодом, 29 жовтня 1923 р., проголошення Туреччини республікою. Першим президентом країни обрано М. Кемаля. Запропонована кемалістським урядом програма державного розвитку Туреччини була зорієнтована на боротьбу з пережитками феодального минулого, подолання культурної відсталості, модернізацію економіки та суспільного устрою. У зовнішній політиці головним орієнтиром уряд Ісмет-паші декларував збереження територіальної цілісності країни.
Реформування суспільного устрою кемалісти розпочали зі скасування у березні 1924 р. халіфату. Під час боротьби з іноземними окупантами духовний авторитет найвищого мусульманського духовенства було підірвано співпрацею з інтервентами, тому населення спокійно сприйняло повідомлення про висилку всіх членів родини халіфа за кордон, конфіскацію їх майна, ліквідацію міністерства у справах шаріату й від'єднання церкви від школи. Тоді ж відбулася адміністративна реформа. На основі виданих у 1923-1924 роках законів ВНЗТ 20 квітня 1924 р. прийняло конституцію Турецької республіки. Основний закон запроваджував низку особистих свобод, встановлював чітку структуру президентсько-парламентської форми правління й зберігав за ісламом привілей державної релігії.
Завантажити реферат