Сторінка
1

Проблеми устрою світу на мирних конференціях після закінчення першої світової війни (1919-1921 рр.)

Вихід Росії з Першої світової війни послаблював військові позиції країн Антанти перед країнами Троїстого союзу. Врівноважуючим елементом виступили США. Нова позиція США щодо війни (після Лютневої й особливо Жовтневої революції в Росії) заключалася не тільки їх вступом у війну на стороні Антанти, але і виступ США в ролі посередника між воюючими сторонами.

Лютнева і Жовтнева революції в Росії, розпад Австро-Угорської імперії і революція в Німеччині спонукали дві військово-політичні групи держав і США терміново шукати нових підходів до проблеми закінчення війни. І вони були знайдені.

11 листопада 1918 р. представники нового соціал-демократичного уряду підписали в Компьєнському лісі умови перемир’я, які їм продиктували представники країн Антанти. Перша світова війна, яка тривала понад чотири роки і завдала величезних людських і матеріальних втрат країнам-учасницям, закінчилася.

Згідно з умовами перемир’я, мала бути скликана міжнародна мирна конференція країн-переможниць у війні. Перед ними, і в першу чергу, перед Великобританією, Францією і США, стояло завдання забезпечити для себе вигідний післявоєнний устрій світу. Досягти цієї мети, як вважали керівники країн-переможниць, можливо було шляхом підписання вигідних для себе мирних договорів з переможеними країнами у Першій світовій війні.

18 січня 1919 р. у Версальському палаці розпочала роботу перша в історії країн Європи та Америки міжнародна конференція. В її роботі брали участь представники 27 країн світу. До участі в роботі конференції не були допущені представники переможених країн і радянської Росії.

Порядок її роботи визначали керівники великих країн, які не бажали рахуватися з інтересами інших учасників конференції. До того ж вирішення найважливіших питань відбувалось не на пленарних засіданнях, а на засіданнях “ради десяти”, до якої входили голови урядів і міністри закордонних справ від кожної із п’яти великих держав-переможниць: США, Великобританії, Франції, Італії і Японії. Там вони працювали у глибокій таємниці. Але і така форма роботи конференції скоро була замінена на ще більш вузький орган “раду чотирьох”, в якій брали участь лише голови делегацій Великобританії – Д.Ллойд-Джордж, Франції – Ж. Клемансо, США – В. Вільсон і Італії – В. Орландо. В цьому, на наш погляд, проявився антидемократичний характер планів післявоєнного устрою світу. За таких умов очікувати справедливого вирішення таких складних міжнародних проблем післявоєнного устрою світу, як утвердження нової системи міжнародних відносин, поділу сфер впливу великих держав, вирішення долі колоній Німеччини та ін., не доводилось. Зауважимо, що кожна з основних країн на конференції по-різному намагались вирішити ці проблеми, вони мали свої власні інтереси.

Найбільш претензійними були наміри Франції і США.

Франція у війні понесла найбільші людські і матеріальні втрати. Вона немов би мала моральне право і на найбільшу частку у відшкодуванні збитків, завданих їй під час війни. Мета Франції полягала в тому, щоб послабити військову і економічну могутність Німеччини; розчленувати її територію, відібравши у неї Ельзас і Лотарингію (з 1871 р. були у складі Німеччини); відібрати Рейнську область і Саарський вугільний басейн; кордон двох держав мав проходити по р. Рейн (по можливості створити там окрему Рейнську республіку); підтримувати сепаратистів у Баварії; одержати 56-58% репарацій; на Сході Європи створити сильну Польську державу, яка мала стати противагою радянській Росії і Німеччині.

Франція хотіла відігравати керівну роль в центрі Європи. Однак було ясно, що до тих пір, поки в центрі Європи існувала сильна німецька держава, про керівну роль Франції не могло бути і мови. Тому основний вектор її зовнішньополітичних інтересів на конференції був спрямований саме на послаблення Німеччини.

США на початок світової війни вийшли на перше місце у світі по виробництву промислової продукції. Цей фактор зумовлював необхідність експансії, створення сприятливих умов для здобуття ринків її збуту, для експорту американського капіталу. Конкурентами США в цих питаннях були Великобританія і Німеччина, які здійснювали активну експансію своїх капіталів власне як у самі США, так і в країни Латинської Америки у тому числі.

Перша світова війна кардинально змінила геополітичне становище США. Вона була надзвичайно сприятливою для зміцнення позицій США. Позитивним для США було те, що вони вступили у війну лише у 1917 р., тобто на третьому році, а бойові дії їх армія розпочала літом 1918 р., тобто на завершальному етапі війни. Сама територія США не зазнала воєнних руйнацій, від чого так страждали країни Європи. Людські втрати США були незначними – близько 50 тис. чоловік вбитими і 230 тис. чоловік пораненими. Здійснивши поставки військових матеріалів, продуктів харчування та сировини для воюючих країн Європи, США за 1914-1918 рр. одержали 3,5 млд.дол. чистого прибутку. Це дало можливість настільки збільшити капіталовкладення в економіку, що її можливості дозволили виробляти половину світового видобування вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну і сталі, біля 2/3 світового видобутку нафти, 85% світового виробництва автомобілів.

Кардинально змінився міжнародний фінансовий статус США. З фінансового боржника (в основному, перед Великобританією і Францією) вони перетворилися в їх кредитора. Іноземні інвестиції США довели до 18 млрд. дол. Національне багатство США в 1914 р. складало 192 млрд. дол., а в 1920 р. – 489 млрд. дол. Тому-то напередодні Версальської конференції президент США В. Вільсон міг заявити “Сам Бог нас покликав до місії керівництва світом”. Це і був курс на утвердження реального “світового лідерства”, світової гегемонії США.