Сторінка
5

Проблеми устрою світу на мирних конференціях після закінчення першої світової війни (1919-1921 рр.)

Імперіалістичні кола в США і, перш за все, в республіканському таборі, розгорнули серйозну антипрезидентську кампанію, звинувачували Вільсона за те, що США виявилися ”обділеними” в Парижі. Кампанія по дискредитації лінії Вільсона набрала в США таких обертів, що в Конгресі постало питання про недоцільність ратифікації Версальського договору, про їх участь у роботі Ліги Націй. Вимога “свободи рук” для США у відстоюванні їх міжнародних інтересів стала домінуючою в системі дискредитації В. Вільсона і його політичного курсу.

Політичні підсумки Першої світової війни.

У результаті війни і під її впливом відбувся крах Російської, Австро-Угорської імперії і монархії в Німеччині, утворилися незалежні національні держави в Центральній і Південно-Східній Європі.

Народи Європи не підтримали наміру більшовиків повалити імперіалізм, але вони виступили серйозною перепоною на шляху імперіалістів збройною силою придушити радянську владу в Росії. З цього часу світ став біполярним.

Рішення Версальської конференції заклали систему нових відносин у післявоєнному світі.

США взяли курс на утвердження своєї гегемонії у вирішенні важливих проблем післявоєнного світу

Відбувся серйозний перерозподіл політичних і економічних позицій серед європейських країн. Франція явно претендувала на лідерство в Європі

Учасники Паризької мирної конференції взялися за одночасне вирішення великої кількості складних міжнародних проблем, при цьому припустилися серйозної помилки під час вирішення питання про післявоєнний устрій світу, спробували його законсервувати на переможців і переможених; репарації для Німеччини були визначені без врахування її національних інтересів; проблема кордонів в Європі в результаті їх зміни учасниками конференції в Парижі не тільки не послабилася, але й загострилася; курс країн Західної Європи і США на ізоляцію радянської Росії був недалекоглядним. Зближення Росії з Німеччиною було значною мірою наслідком такого курсу.

Література:

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

5. Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

11. Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

1. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.