Сторінка
2

Китай у першій половині XX ст.

Безпосередньої участі у Першій світовій війні Китай не брав, хоча під тиском Антанти змушений був оголосити 14 серпня 1917 р. війну Німеччині, щоб затримати в портах німецькі кораблі, ліквідувати німецькі концесії та торговельні підприємства. Але Паризька мирна конференція 1919 р. віддала колишні німецькі володіння у провінції Шаньдун Японії, що спричинило посилення патріотичного націоналістичного руху. Особливе невдоволення це рішення викликало тому, що саме в Шаньдуні народився Конфуцій і там же знаходилися поховальні кургани напівлегендарних правителів Давнього Китаю. 4 травня 1919 р. кілька тисяч пекінських студентів вийшло на площу Тяньаньмень, протестуючи проти передачі Шаньдуню японцям, але поліція брутально розігнала демонстрацію.

Цей виступ підтримали широкі верстви молоді та інтелігенції, що сприяло оновленню Гоміндану та поповненню його новими членами. Розгорнувся культурний рух за спрощений варіант ієрогліфічного письма, що робило можливим доступ до освіти широких верств населення. Вашингтонська угода від 6 лютого 1922 р. повернула Китаю Шаньдун і Ціндао, але країна мала сплатити 53 млн. дол. компенсації. Все це підсилювало націоналістичні настрої у Китаї та збільшувало число прихильників Гоміндану.

У Гуанчжоу знаходився сформований Сунь Ятсеном ще під час світової війни гомінданівський уряд, який, спираючись на союз із частиною південних дуцзюнів, планував поширити свою владу на весь Китай. У травні 1921 р. Сунь Ятсен оголосив себе президентом Китаю, а через два місяці у французькій концесії у Шанхаї відбувся перший з'їзд Комуністичної партії Китаю. Остерігаючись переслідувань поліції, кілька засідань комуністи провели на великому човні під час прогулянок озером.

Сунь Ятсен, аналізуючи ситуацію в Китаї, а також міжнародний досвід, особливо російський, прийшов до висновку, що без власних збройних сил Гоміндан приречений на невдачу. Тому влітку-восени 1923 р. він зав'язав дружні стосунки з СРСР, який надав суньятсенівському урядові фінансову допомогу і надіслав повноважного представника Миколу Бородіна. На Об'єднавчому з'їзді Гоміндану у січні 1924 р. партія уточнила три принципи своєї діяльності: надалі націоналізм трактувався не лише як боротьба з іноземними імперіалістами, але і як ліквідація сепаратистської діяльності дуцзюнів. Народовладдя визначалося як боротьба з "товстими котами", а благоденство - як обмеження капіталу та розподіл землі між працюючими на ній. На шляху до встановлення народовладдя Сунь Ятсен передбачав 3 етапи: воєнний, політичної опіки Гоміндану (партійної диктатури) та конституційний. Важливим результатом з'їзду став вступ до Гоміндану низки дрібніших політичних угруповань, у тому числі КПК, що дало змогу створити єдиний фронт.

Того ж року за допомогою радянських військових радників на чолі з Василем Блюхером Гомінданом було створено військову школу Вампу (Хуанпу), із китайського боку нею керував Чан Кайші. Завдяки потужній ідеологічній підготовці, яку давала школа, в подальшому виник своєрідний "клан Вампу" - братство офіцерів, що її закінчили, на поч. 40-х рр. близько 40-ка з них стали генералами.

Смерть Сунь Ятсена 25 березня 1925 р. була великою втратою для визвольного руху, але не призупинила його. Залишений лідером Гоміндану політичний заповіт зводився до двох головних завдань - об'єднання Китаю й ліквідації нерівноправних договорів. Тому очолений Гомінданом рух 1925-1928 рр. за їхнє виконання отримав назву революції. Вона почалася 30 травня 1925 р. із розстрілу поліцією демонстрації у Шанхаї, політичним наслідком цих подій стало проголошення 1 липня Національного уряду в Гуанчжоу. Його главою став колишній організатор антиманьчжурських терористичних актів Ван Цзінвей, Чан Кайші отримав пост головнокомандувача збройних сил Гоміндану і невдовзі зосередив у своїх руках також контроль над поліцією, фінансами, військовою промисловістю та продовольчим забезпеченням. Швидко зростала чисельність легальної КПК, у 1926 р. вона налічувала 80 тис. чол., Мао Цзедун отримав пост керівника Інституту селянського руху, де вів пропаганду комуністичних ідей.

Військова операція об'єднання країни - "Північний похід" - почалася 9 липня 1926 р., створеній Гомінданом 100-тисячній Народно-революційній армії протистояло 800 тис. солдат дуцзюнів. Проте в їхніх арміях був надзвичайно низький бойовий дух, процвітали корупція та зловживання офіцерів, уже на початку вересня гомінданівські війська зайняли Ханькоу на Янцзи, куди перебрався з Гуанчжоу Національний уряд. Перелом у бойових діях проти дуцзюнів настав на початку літа 1927 р. після того як на бік Гоміндану перейшов генерал-християнин Фен Юйсян. Але в ніч на 1 серпня 11-й і 20-й корпуси НРА, що були сформовані переважно з комуністів, під керівництвом майбутнього лідера комуністичного Китаю Чжоу Еньлая здійснили спробу військового перевороту в Наньчані. Однак після 5-денних боїв вони змушені були покинути місто, за наказом Чан Кайші в багатьох місцевостях відбулися арешти комуністів. До кінця 1927 р. співпраця між КПК і Гомінданом була остаточно розірвана.

У квітні 1928 р. ударом у напрямку Шаньдуня НРА продовжила "Північний похід", невдовзі владу Чан Кайші визнали кілька північних мілітаристів. Символом умиротворення китайської Півночі стало перейменування Пекіна ("Північної столиці") на Бейпін ("Північний спокій"). У жовтні було опубліковано головні "Конституційні положення" країни і встановлено 6-річний період "політичної опіки Гоміндану", хоча, номінально поширена на всю територію Китаю, його влада в багатьох місцях була лише уявною.

Оприлюднена в 1930 р. програма державного будівництва Гоміндану передбачала як першочергові завдання: ліквідацію бюрократизму, організацію ефективно діючої адміністративної системи, відновлення фінансової сфери, забезпечення умов економічного розвитку приватних підприємців, захист інтересів орендаторів. Уряд створив низку міністерств, які приступили до впорядкування справ у народному господарстві, передусім, налагодження податкової системи. Створений Чан Кайші Центральний банк уперше в новітній історії Китаю стабілізував грошову одиницю, було збудовано нові дороги, почався ремонт іригаційних споруд.