Сторінка
3

Китай у першій половині XX ст.

Результатом усіх цих заходів стало пожвавлення торгівлі, збільшення обсягів експорту й імпорту. 19 лютого 1932 р. на масовому мітингу в Нанкіні Чан Кайші закликав співвітчизників розпочати "рух за нове життя". Взірцями для наслідування лідер Китаю назвав Німеччину та Японію, офіційним гаслом кампанії були "Пристойність, справедливість, чесність, почуття власної гідності".

Однак успішній модернізації Китаю заважало загострення боротьби між Гомінданом і КПК. Після невдалих повстань кінця 1927 р. уцілілі війська комуністів відійшли у важко доступні райони країни, де створили "радянські райони". Військовим командувачем найбільшого з них на півдні провінції Цзянсі був Чжу Де, а політкомісаром - Мао Цзедун. У цілому по країні комуністи контролювали бл. 150 тис. кв. км із населенням 10-12 млн. чол., у 1931 р. в Жуйцзині навіть було проголошено Китайську радянську республіку.

Протягом 1930-1934 рр. Чан Кайші провів 5 великих військових операцій проти "радянських районів", застосовуючи розроблену німецькими радниками "тактику блокгаузів", урядові війська все більше стискали кільця блокади навколо них. Опинившись перед загрозою повного знищення, 80-тисячна армія КПК з "центрального радянського району" в Цзянсі та 20 тис. біженців у середині жовтня 1934 р. рушили у "Великий північно-західний похід". Пройшовши з боями майже 12,5 тис. км, лише бл. 7 тис. бійців через рік вийшли на північ провінції Шеньсі, де заснували новий "Особливий радянський район", безперечним лідером КПК став Мао Цзедун.

3. Японська агресія в Китаї.

Але найбільший спротив політиці національного об'єднання і реформування Чан Кайші зустрів із боку імперіалістичної Японії. Ще 25 липня 1927 р. японський прем'єр генерал Танака запропонував імператору меморандум із викладом програми, що забезпечила б домінування країни в АТР. На думку прем'єра, безпеку Японії могло гарантувати розширення зони її впливів, що могло бути досягнуте лише шляхом використання ресурсів завойованого до того Китаю.

Приводом до початку відкритих бойових дій проти військ Гоміндану став так званий Мукденський інцидент у середині вересня 1931 р., коли японці звинуватили китайських солдат у нібито умисному зруйнуванні залізничної колії. Захопивши Мукден, до кінця грудня японці окупували більшу частину Маньчжурії й вийшли до кордонів зСРСР. У загарбаному Японією регіоні видобувалося 93 % нафти, 55 % золота і 37 % залізної руди, виплавлялося 79 % заліза Китаю. Чан Кайші, остерігаючись широкомасштабного конфлікту з набагато сильнішою у військово-промисловому відношенні Японією, наказав своїм військам не вступати в бій і відступати з тих територій, куди просуваються японці. Останні, щоб відвернути увагу світового співтовариства від подій у Маньчжурії, на початку 1932 р. висадили морський десант у Шанхаї.

На захопленій території японці розпустили китайську адміністрацію й ініціювали створення 1 березня 1932 р. незалежної держави Маньчжоу-Го. Китай звернувся до Ліги Націй зі скаргою на ці дії Японії, до Маньчжурії було відряджено комісію Літтона, що прийшла до висновку про маріонетковий характер створеної японцями держави й рекомендувала не визнавати її. Не погодившись із рішеннями Ліги Націй, Японія в березні 1933 р. вийшла зі складу цієї міжнародної організації. Того ж року Токіо продовжив агресію в Китаї, захопивши частину провінції Жехе та Внутрішню Монголію. На території останньої, як і в Маньчжурії, японці підтримали національний рух місцевого населення й дозволили скликати конференцію монгольських князів, котра висунула до Гоміндану вимогу надання національно-територіальної автономії.

1 березня 1934 р. Маньчжоу-Го було проголошено імперією - Маньчжоу-Цзіго на чолі з Пу І, 7 березня нанкінський уряд надав національно-територіальну автономію Внутрішній Монголії, а невдовзі під тиском японців погодився з автономією об'єднання 5-ти північнокитайських провінцій під назвою Хуабей-Го. На думку Чан Кайші, важливішою проблемою китайського уряду була боротьба з комуністичними партизанами, тому лише після ліквідації "радянських районів" гомінданівський уряд збирався розпочати пряму боротьбу з японцями.

Але не всі представники китайського генералітету були згодні з такою позицією, командуючий Дунбейською армією Чжан Сюелян на власний розсуд таємно розпочав переговори з лідерами КПК про спільну антияпонську боротьбу. 12 грудня 1936 р. він наказав заарештувати урядову делегацію на чолі з Чан Кайші, що прибула до ставки армії у Сіані. Після тривалих переговорів із заколотниками китайський лідер погодився в обмін на звільнення припинити боротьбу з комуністами й організувати єдиний антияпонський фронт. У лютому 1937 р. КПК (під тиском Кремля) і Гоміндан уклали угоду про співробітництво, за якою Чан Кайші визнав легальне існування компартії й "особливого району" із центром у Яньані, а Червона армія Китаю мала стати "військовою одиницею" збройних сил Гоміндану.

Фактично ж КПК і Гоміндан діяли на різних фронтах - комуністи очолили партизанську боротьбу в тилу японських військ, а Національний уряд - фронт регулярних китайських військ. Та й загалом угода з комуністами не врятувала Чан Кайші від нищівних поразок від японської армії протягом 1937-1944 рр. Маючи суттєву перевагу в живій силі (4:1), гомінданівські війська вже 7 серпня 1937 р. утратили Пекін, в листопаді того ж року -Шанхай, у середині грудня - Нанкін, де японські солдати вирізали понад 300 тис. чол. Розбиті й деморалізовані гомінданівські армії розсіялися і настільки втратили керування, що офіцерам доводилося публікувати оголошення в газетах про розташування своїх частин, щоб дати змогу повернутися солдатам, які загубилися.