Сторінка
4

Китай у першій половині XX ст.

Після падіння 25 жовтня 1938 р. Уханя Гоміндан переніс свою столицю в Чунцін -невелике місто на межі гірського Західного Китаю, тоді ж несподіваним десантом з моря японцям удалося захопити Гуанчжоу, а на початку наступного року - порти Аной і Сватоу. У 1937-1940 рр. китайська армія втратила майже 2 млн. солдат і офіцерів, ще 700 тис. - під час японського наступу на півдні в березні 1944 р. Через неефективність та корумпованість гомінданівської влади у багатьох місцевостях китайське населення очікувало приходу японців, котрі, як передбачалося, принесуть спокій та порядок. Чан Кайші в розпачі навіть пішов на таємні переговори з японцями, але після натяків із боку США про можливі важкі наслідки сепаратного примирення з Токіо для Гоміндану, ці контакти припинилися.

4. Закінчення громадянської війни в Китаї й проголошення КНР.

На час закінчення Другої світової війни на не окупованій японцями території Китаю існували два уряди: підтримуваний США гомінданівський уряд Чан Кайші в Чунціні (СРСР також уклав із ним 14 серпня 1945 р. союзний договір) і комуністичний уряд Мао Цзедуна у Яньані. США спробували налагодити порозуміння між супротивниками, запропонувавши посередництво у переговорах. За результатами їхнього першого туру в жовтні було досягнуто домовленості про скликання Політичної консультативної конференції, що мала вирішити подальшу долю країни. Московська нарада міністрів закордонних справ великих держав у грудні 1945 р. також застерегла КПК і Гоміндан від розгортання громадянської війни. Зрештою, в січні наступного року на ПКК за участю всіх рухів та партій країни було вирішено створити спільні уряд (на пропорційній основі) та збройні сили (50 дивізій Чан Кайші й 10 - Мао Цзедуна) Китаю.

Однак, усвідомлюючи чисельну та технічну перевагу своєї армії, а також розраховуючи на допомогу США і невтручання у конфлікт СРСР, Чан Кайші вирішив силовими методами розв'язати майже 20-річну проблему двовладдя в країні. У липні 1946 р. він віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ проти комуністичних військ, до зими гомінданівці ліквідували "червоні райони" у Центральному й Північному Китаї. Але це була піррова перемога, що обійшлася величезними втратами, до того ж НВАК, споряджена переданою СРСР трофейною японською зброєю, зберегла боєздатність і стратегічну базу в Маньчжурії.

Бажаючи продемонструвати перед світом народну підтримку своєї політики. Чан Кайші у жовтні 1947 р. оголосив про проведення виборів до парламенту, але в охопленій війною країні вони були фікцією. Комуністи, суттєво зміцнивши свої сили, розпочали контрнаступ із долини Хуанхе в напрямку до Янцзи. Чан Кайші змушений був оголосити загальну мобілізацію, проте насильницькі методи її проведення лише погіршили становище гомінданівського уряду. Заборона опозиційних до уряду партій прискорила їхній перехід до комуністичного табору, а гігантські військові видатки (70 %) бюджету, незважаючи на 2-мільярдну фінансову допомогу від США, паралізували економіку. В гомінданівській армії почався занепад.

Економічна катастрофа (траплялися періоди, коли інфляція становила 600 % на день) позбавила Чан Кайші підтримки середньої верстви, яка раніше була головною соціальною базою режиму. Водночас комуністи здійснили вдалий політичний маневр, оголосивши про "буржуазно-демократичний" характер китайської революції. Жонглюючи гаслами створена "народного фронту" та розгортання "антиімперіалістичної боротьби" проти американського втручання, лідерам КПК удалося привернути на свій бік частину колись ворожих сил. Винятково вдалим кроком для комуністів була розпочата ще в 1946 р. роздача земель селянам у контрольованих НВАК районах.

Упродовж 1948 р. військове становище гоміндану суттєво погіршилося: армія втратила 500 тис. убитими і бл. 1 млн. полоненими та перебіжчиками. У вересні-жовтні командувач 4 ю армією КПК у Північно-Східному Китаї Лінь Бяо провів Ляошенську операцію, в ході котрої розгромив оточені сили Гоміндану й відкрив дорогу в центральні райони країни. 3 січня 1949 р. капітулював деморалізований 250-тисячний гарнізон старої китайської столиці - Пекіна. Опинившись перед лицем військової катастрофи. Чан Кайші запропонував комуністам мирні переговори, однак КПК зажадала виконання 8-ми вимог, які гоміндан не зміг прийняти (у т.ч. покарання військових злочинців разом із президентом, членами його уряду та їхніми родинами, конфіскація капіталу та ін.).

Навесні 1949 р. НВА продовжила наступ, 23 квітня вона вступила в Нанкін, 27 травня - в Шанхай, почалися розпад і безладна втеча гомінданівської армії. Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949 р. Народну політичну консультативну раду. Вона обрала Центральну народну урядову раду на чолі з Мао Цзедуном, прем'єром Державної адміністративної ради (власне уряду) і міністром закордонних справ став його соратник Чжоу Еньлай. На великому мітингу на площі Тяньаньмень 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки. В ухваленій НПКР програмі розвитку КНР не згадувалося про марксизм-ленінізм і лише в одному місці було розпливчате посилання на соціалістичне вчення. В економічному розділі документу передбачалися ліквідація торгових і митних привілеїв інших держав на території Китаю, націоналізація капіталу та передача землі селянам.

У середині жовтня НВА зайняла останню велику базу Гоміндану - Гуанчжоу, залишки армії Чан Кайші (300 тис. чол.) і понад 2 млн. цивільних осіб евакуювалися на Тайвань. 23 лютого 1950 р. Чан Кайші поновив там за собою титул президента Китайської Республіки.