Сторінка
3

Близький Схід в останній третині ХХ ст.

Бажаючи ліквідувати некерований палестинський партизанський рух, король Йорданії Хусейн наказав 16 вересня 1970 р. знищити палестинські підрозділи на території країни. Приводом до репресій послугували події на "Полі Доусона" — закинутому військовому аеродромі часів Другої світової війни в Йорданії. Упродовж 6-9 вересня палестинці захопили 4 цивільні авіалайнери західних країн, 3 з яких (американський, британський та швейцарський) перегнали на “Поле Доусона”. Хоча після довгих переговорів палестинці випустили заручників, Хусейн був незадоволений їхніми діями.

Запеклі бойові дії між йорданського армією та палестинцями навколо Аммана та на заході Йорданії тривали протягом 10 днів. На допомогу палестинцям з півночі безуспішно намагалися пробитися сирійські танкові колони. Арабські країни висловили незадоволення акцією Хусейна, а президент Єгипту запросив палестинців та йорданців до Каїра для термінових переговорів. За активним посередництвом Г.А.Насера 27 вересня 1970 р. було досягнуто порозуміння про припинення вогню та наступну евакуацію сил ОВП з Йорданії до Лівану. У результаті цих подій виникли ультра- радикальні терористичні групи Абу Нідаля, "Хезболла" та "Чорний вересень". Розчарований усобицями в арабському таборі, Г.А.Насер наступного дня після закінчення переговорів помер від серцевого нападу. Наступником Г А. Насера став засновник організації "вільних офіцерів" Анвар Садат.

1. Четверта арабо-ізраїльська війна 1973 р. та Кемп-Девідська мирна угода.

Упродовж 1972 р. ситуація навколо арабо-ізраїльського протистояння загострилася. Під час Олімпіади в Мюнхені група з восьми бойовиків "Чорного вересня" здійснила терористичну акцію, захопивши 5 вересня заручників зі складу ізраїльської олімпійської команди. У результаті невміло проведеної німецькою поліцією операції загинули всі 9 заручників та 5 терористів. Роком пізніше, після захоплення палестинцями посольства Саудівської Аравії в Парижі, французи пішли на поступки й задовольнили вимоги терористів. У відповідь ізраїльські спецслужби вбили кілька лідерів палестинського руху, а армія здійснила каральні рейди проти баз ОВП на території Лівану.

З метою протидії ескалації напруженості президент США Річард Ніксон запросив на початку 1973 р. до Вашингтона короля Йорданії Хусейна, ізраїльського прем'єра Голду Мейер та А.Садата, який прислав замість себе політичного радника Хафеза Ізмаїла. Спроба налагодження діалогу була зірвана через диверсійний рейд, здійснений 10 квітня 1973 р. ізраїльськими командос до Бейруту, під час якого було вбито кількох палестинських лідерів і висаджено в повітря штаб-квартиру ОВП (очолював операцію майбутній ізраїльський прем’єр Аріель Шарон). Крім того, до різкого погіршення зовнішньополітичного іміджу Ізраїлю спричинилося знищення ізраїльськими ВПС над Синаєм цивільного лівійського авіалайнера. Впевнений у власній військовій перевазі, Ізраїль не мав наміру йти арабам на поступки.

На початку вересня 1973 р. почалося нове зближення роз'єднаних через ідеологічні суперечки арабських країн, об'єднавчим центром виступив Єгипет, А.Садат нормалізував стосунки із Саудівською Аравією та Йорданією. Про свою підтримку жорсткої антиізраїльської позиції заявили Сирія, Лівія, Кувейт і Катар. Вважаючи подальші мирні переговори безперспективними, А. Садат вирішив розпочати проти Ізраїлю війну. За допомогою радянських військових радників було реорганізовано єгипетську армію, підготовано детальні аерофотокарти ізраїльських позицій, проведено технічне переоснащення збройних сил. Об'єднані сили Сирії та Єгипту налічували 430 тис. солдат, 3225 танків і 946 бойових літаків, їм протистояло 115 тис. ізраїльських солдат з 1700 танків та 1488 літаками. Ретельно спланована та підготована військова операція почалася в другій половині дня 6 жовтня. Попереджені про можливу операцію арабів ізраїльські генерали очікували наступу вранці, а коли його не сталося, відпустили частину солдат додому, оскільки саме на той день припало єврейське свято Йом Кіппур (Судного Дня). Звідси конфлікт отримав назву "війни на Йом Кіппур", а в арабській історіографії — "війни Рамадану".

Бойові пловці єгиптян замурували спеціальним розчином горловини системи, яка зливала у канал і згодом запалювала нафту, що мало перешкодити переправі. Після цього, розмивши водометами піщані вали на укріпленому ізраїльтянами березі, араби спорудили кілька понтонних мостів. Перекинувши цими мостами через канал значні танкові сили, єгиптяни впродовж шести годин захопили "лінію Бар-Лева"—смугу ізраїльських укріплень на березі каналу. Просунувшись углиб Синаю на 10 кілометрів, єгиптяни зупинилися на лінії Артилерійської дороги, паралельного до каналу стратегічного шосе. На сирійському фронті арабські війська несподіваним ударом висаджених з вертольотів командос захопили добре укріплену стратегічну позицію на горі Хермон і заглибилися на окуповану ізраїльтянами територію на глибину від 5 до 20 кілометрів. Спроби ізраїльських контратак 8-9 жовтня захлинулися з величезними втратами в живій силі і техніці. У цій ситуації виникла загроза падіння обох фронтів, тому Тель-Авів звернувся до Сполучених Штатів з ультимативною заявою щодо надання негайної військової допомоги. У випадку зволікання ізраїльтяни пригрозили використати проти арабів ядерну зброю, таємно створену в дослідному центрі в пустелі Негев. США погодилися на надання термінової військової допомоги, причому частина спорядження та зброї з метою економії часу була перекинута з військових складів НАТО у Європі.