Сторінка
4

Політичні рухи у країнах Європи та Америки: їх стратегія і тактика у міжвоєнний період

Таким чином, у 1918-1939 рр. стратегічні цілі європейського соціалістичного руху не зблизилися. Соціал-демократи не визнали можливості пролетарської революції, комуністи не відмовилися від необхідності встановлення диктатури пролетаріату в ряді європейських країн.

Виникає питання: чого було більше: поразок чи перемог пролетаріату? Дійсно, мільйони робітників загинули в боротьбі з капіталом. Зазнали поразки усі революції у країнах Західної і Центральної Європи. Фашизм розгромив основні сили організованого пролетаріату в Німеччині, Італії, Іспанії, Австрії. У жодній капіталістичній країні комуністи не завоювали більшості пролетаріату.

І все ж за ці десятиріччя європейський і американський робітничий рух (соціалістичний і комуністичний) зробили значний крок вперед. Він очолив і досяг істотних економічних і політичних поступок з боку буржуазії: домігся введення загального виборчого права, підвищення зарплати, запровадження 8 - годинного робочого дня, утворення в багатьох країнах компартій, які зарекомендували себе непримиренними борцями з фашизмом у міжвоєнний період і ще більшою мірою в роки Другої світової війни.

Основними векторами фашистського руху був: курс на розширення і зміцнення соціальної бази буржуазної влади шляхом поєднання національної і соціальної ідеї, подолання революційних рухів, покращення внутрішнього становища за рахунок інших народів, ліквідація СРСР. Найбільш поширеним фашистський рух був в Італії, Німеччині. На 1933 р. фашистським рухом були охоплені 23 країни, а в 1934 р. – 39 країн. У малих країнах Європи фашисти не відігравали самостійної ролі, були колабораціоністами.

Фашизм – це не надкласовий, не народний, не національний рух, а придушення політичних противників, курс на мілітаризацію, дармове використання робочої сили (у завойованих країнах), це ліквідація профспілкових організацій робітників, ліквідація безробіття і підвищення заробітної плати, організація масових добродійних заходів, масових відпочинкових заходів, це дипломатичні і військові успіхи, це пропаганда без всяких правил, це поява великої кількості прислужників, це антифашистські рухи. Соціальна база фашистів – крупна буржуазія, військові, кваліфіковані робітники (частково), а також фермери.

Фашизм передбачає наявність у партії воєнізованих загонів. Програмним документом німецьких фашистів була книга А. Гітлера “Майн Кампф”. На 1941 р. її тираж досяг 7 млн. примірників. У ній Гітлер визначив пріоритети боротьби фашистів: знищити марксизм, профспілки (бо вони є елементом терору проти економіки), знищити демократію та парламентаризм, оскільки він є попередником марксизму. Геополітичні цілі фашистів передбачали розширення життєвого простору і перш за все за рахунок територій на схід від Німеччини. Завойована територія мала бути звільнена від місцевого населення для заселення її німцями.

Німецький фашизм – це антислов’янізм. У 1942 р. Гітлер заявив: “Слов’яни повинні працювати на нас. У тій мірі, в якій вони нам не потрібні, вони можуть вимирати. Обов’язковий медогляд для них зайвий. Розмноження слов’ян не бажане. Освіта небезпечна. Для них достатньо вміти рахувати до 100”.

Німецький фашизм – це антисемітизм, ворожість до євреїв, які нібито поставили за мету змішатися з німецькою расою і її знищити; це – антирадянщина, це курс на ліквідацію СРСР як головного знаряддя єврейської змови і військової загрози для Німеччини; це – підготовка до світової війни, яка мала забезпечити Німеччині світове панування; це – нетерпимість до релігії, було поставлене завдання створити нову релігію “позитивного християнства”; це тотальний контроль над державними органами (лише члени фашистської партії могли обіймати державні посади).

Таким чином, Перша світова війна здійснила великий вплив на політичне життя у країнах Європи та Америки, внесла серйозні корективи в політичну палітру. У перші повоєнні роки суттєво зміцнила свої позиції соціалістична течія. Розкол, який стався в ній ще до початку війни, у 20-30-ті роки, поглибився. Це було причиною послаблення її позицій напередодні Другої світової війни. Буржуазні політичні течії від оборони в 20-ті роки перейшли в наступ у 30-ті роки. Страх перед можливою перспективою втрати політичної та економічної влади штовхав їх до тоталітарної політичної поведінки. Вивершенням цього курсу в Європі був фашизм.

Література:

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

5. Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

11. Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

1. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.