Сторінка
2

Агропромислова інтеграція України до ЄС і СНД

Спільна аграрна політика ЄС – це узгоджені спільні дії країн-членів щодо забезпечення поставок сільськогосподарської продукції по стабільних цінах, підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва, підтримки життєвого рівня фермерів і забезпечення оптимальних цін для споживачів.

Вона була введена в дію в 1964 р. і донині залишається найважливішою статтею бюджету Європейського Союзу (близько 48 % витрат у 1995 р.). Аграрна політика гарантує виробникам сільськогосподарської продукції її збут за заздалегідь установлюваною ціною інтервенції. На деякі товари був уведений режим прямих дотацій виробництву. До кінця 80-х рр. політика цін охоплювала більше 90 % сільськогосподарського виробництва в ЄС. Для централізованого фінансування сільського господарства був створений Фонд орієнтації і гарантування сільського господарства, фінансований з бюджету ЄС.

Основні елементи єдиної аграрної політики такі:

– єдині ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримки;

– свобода торгівлі сільськогосподарською продукцією всередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень;

– єдине фінансування сільського господарства.

Гайдуцький П.І. стверджує, що епіцентром спільної аграрної політики ЄС є особлива система державної підтримки й регулювання сільського господарства, яка визначає характер розвитку галузі. Запровадження такої системи в Україні – необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора на європейському ринку [3].

Рада міністрів ЄС встановлює лімітовані імпортні ціни, тобто мінімальні ціни, за якими ті або інші продукти можуть бути імпортовані в країни-члени Європейського Союзу. Ці ціни, які через ввізні мита у багатьох випадках вище світових, призначені для захисту сільського господарства ЄС від конкуренції з боку більш дешевих продуктів із країн, що не входять у Союз. Фермери одержують з бюджету ЄС субсидії у випадку несприятливих погодних умов (заморозки, посухи тощо), на будівництво нових приміщень, модернізацію виробництва, закупівлі нової техніки та ін. Субсидіюється й експорт сільськогосподарських товарів – експортери одержують відшкодування, що повинне компенсувати різницю між світовою ціною і більш високою ціною в ЄС.

Субсидії, система єдиних цін і захист ринку сприяли укрупненню господарств, вирішенню продовольчої проблеми. Між 1973 і 1988 р. сільськогосподарське виробництво в ЄС зростало в середньому на 2 % у рік, у той час як споживання продовольства – тільки на 0,5 %. Країни ЄС практично цілком забезпечили себе продовольством і стали другим у світі (після США) експортером аграрної продукції. У деяких країнах ЄС продуктивність праці в сільському господарстві перевищила американську (так, у Бельгії один працівник сільського господарства „годує” 100 чоловік, у Великобританії 95 – проти 80 чоловік у США і 13 чоловік у колишньому СРСР). Врожайність, наприклад, пшениці в ЄС удвічі вище, ніж у США, а в Нідерландах, Великобританії і Бельгії – майже втроє (від 65 до 70 ц/га в середньому). Проте аграрна політика ЄС привела до надвиробництва сільськогосподарської продукції і до виникнення суперечностей з іншими світовими виробниками сільськогосподарських товарів (насамперед США), що заперечують проти обмеження в доступі на ринок ЄС і практики субсидування експорту. Крім того, вона виявилася занадто дорогою (70 % витрат бюджету ЄС). Тому в червні 1992 р. ЄС прийняв рішення про радикальний перегляд аграрної політики. Нова політика (реформа МакШеррі) включала такі міри:

– для забезпечення конкурентоспроможності аграрної продукції ЄС, ціни на землеробську продукцію і яловичину протягом трьох років були знижені, щоб наблизитися до рівнів світових ринків (для зернових, наприклад, зниження цін склало 29 %, для яловичини – 15 %);

– для того щоб фермери могли вижити в нових умовах, їм виплачуються платежі, які компенсують витрати. У випадку з зерновими та іншими землеробськими культурами виплата компенсації залежить, насамперед, від скорочення оброблюваних земель (set aside). Цей захід розглядається як інструмент контролю за рівнем і ефективністю виробництва;

– у виробництві яловичини верхня межа преміальних платежів встановлюється на індивідуальній або регіональній основі і залежить від поголів’я худоби в розрахунку на гектар.

Регулювання премій підприємствам належить до важливих секторів ринку, таких як: зерновий, м’ясний та молочний. З 2006 року будуть залучатися до регулювання тютюновий сектор, сектор оливкової олії та сектор бавовни. Регулювання премій підприємствам зможуть ввести країни-члени протягом 2005–2007 років. Десять країн-членів (Бельгія, Данія, Німеччина, Ірландія, Італія, Люксембург, Австрія, Португалія, Швеція та Великобританія) здійснюють цей крок з 1 січня 2005 року. П’ять інших країн-членів (Фінляндія, Франція, Греція, Нідерланди та Іспанія) введуть регулювання премій підприємствам з 2006 року, інші нові країни-члени, які погодилися на регулювання премій підприємствам (Мальта та Словенія), розпочнуть з 2007 року. У інших восьми країнах ЄС буде діяти стара погектарна система отримання субсидій, а до цієї реформи вони приєднаються не пізніше 2009 року.

Щодо України цінова політика САП також актуальна і спрямована на:

– підвищення продуктивності сільського господарства через сприяння технічному прогресу та оптимальне використання виробничих факторів;

– забезпечення високого рівня життя сільського населення (і зокрема – збільшення індивідуальних доходів осіб, зайнятих у сільському господарстві);

– підтримання стабільності ринків;

– забезпечення можливостей для розширення пропозиції сільськогосподарської продукції;

– сприяння збутові сільськогосподарської продукції за доступними цінами.

Шлях до ближчої інтеграції з ЄС пролягає через подальший прогрес у будуванні політичної довіри та демократії, у створенні функціонуючої ринкової економіки, в дотриманні принципів УПС та приєднанні до СОТ. Просування у цьому напрямі буде поступово поліпшувати практичне здійснення переходу до ближчої інтеграції у Європейське Співтовариство, включаючи у відповідний момент і крок у напрямі вільної торгівлі [4]. Протягом декількох останніх років спостерігається зростаючий інтерес до України з різних європейських питань і навіть щодо можливого її вступу до Європейського Союзу.