Сторінка
3

Агропромислова інтеграція України до ЄС і СНД

Україна є типовою країною Кейрнської групи. Кейрнську групу названо на честь міста в Австралії, де група країн-експортерів сільськогосподарської продукції вперше зустрілася з метою координації своїх стратегій на останньому, Уругвайському Раунді переговорів СОТ. Кейрнська група включає такі країни, як Аргентина, Австралія та Канада, які мають певні переваги у сільському господарстві і експортують значні обсяги сільськогосподарської продукції, але не мають можливості субсидувати свій аграрний сектор так само інтенсивно, як це роблять ЄС або США. Ці країни бажають отримати більше доступу до захищених ринків, зокрема у ЄС, для своєї аграрної продукції і тому закликають до зменшення використання експортних субсидій „великими гравцями”, наприклад ЄС та США, оскільки такі субсидії викривлюють світові ринки, знижують світові ціни і надають ЄС та США несправедливі переваги у конкуренції за експортні ринки.

У 1999 році ЄС розробив і прийняв документ, який започаткував новий етап реформи САП та отримав назву „Agenda 2000”. Головними завданнями цієї реформи було визначено:

– підвищення конкурентоспроможності продукції європейських фермерів в умовах чесної конкуренції, які передбачено правилами СОТ;

– зниження рівня перевиробництва окремих груп сільськогосподарської продукції;

– забезпечення простоти та прозорості принципів державної допомоги фермерам;

– боротьба не за кількість виробленої продукції, а за її якість;

– посилена політика щодо розвитку сільської місцевості.

Визначаючи аграрну стратегію, Україна повинна орієнтуватися на перспективу свого вступу в ЄС. Проте на той час Спільна аграрна політика Євросоюзу, напевно, матиме цілком інший зміст, ніж сьогодні. Тому аграрна політика країни повинна забезпечувати передусім високу конкурентоспроможність вітчизняної сільгосппродукції на внутрішньому та світових аграрних ринках, що дозволить Україні зайняти належне місце в міжнародному аграрному поділі праці.

Аналізуючи зовнішню торгівлю України 1-24 груп УКТЗЕД, головним споживачем української аграрної продукції залишається Російська Федерація. Тому економічні зв’язки з північним сусідом є надзвичайно важливими, і було б нерозумно відмовлятися від тих переваг міжнародного поділу праці, які є при стосунках України з Росією.

Перспектива торговельно-економічних відносин України та Російської Федерації визначена Договором про економічне співробітництво на 1998–2007 роки, де країни, з огляду на географічну близькість та високий рівень виробничих і науково-технічних зв’язків, визнають одна одну стратегічними партнерами. Серед основних документів також виділяють такі: Угода про створення зони вільної торгівлі, Угода про Спільний аграрний ринок (САР).

Механізм державного регулювання сільськогосподарського виробництва учасників Спільного аграрного ринку передбачає спрямування зусиль на узгодження цінової, бюджетної, податкової, кредитної політики та системи страхування. На першому етапі заплановано організувати регулярний обмін ціновою інформацією, нормативними документами з ціноутворенням в аграрному секторі та фінансової підтримки національних аграрних економік. Передбачається також створити систему цінового моніторингу і поширення інформації про рівень цін та обсяги попиту і пропозиції продукції АПК. На другому етапі необхідно опрацювати і почати створювати механізм захисних цін у попередньо визначених сегментах продовольчого ринку. Не менш масштабні заходи передбачено здійснити країнами СНД – учасниками Спільного аграрного ринку й за іншими напрямами його регулювання.

Важливого значення надається уніфікації митних правил і процедур, ліквідації існуючих елементів дискримінації під час митного оформлення товарів і транспортних засобів. Для активізації торговельних відносин між країнами передбачається обмін статистичною інформацією, в першу чергу, із зовнішньої торгівлі.

Як один із напрямів у відновленні і оновленні коопераційних зв’язків між українськими та російськими підприємствами, у створенні нової системи інвестування у сільському господарстві, у формуванні інтеграційних структур, здатних до розвитку в умовах ринку, виступає створення транснаціональних російсько-українських фінансово-промислових груп у сфері АПК.

Новим поштовхом у розвитку українсько-російських торговельних відносин є підписання Угоди про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) за участю Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України.

Згідно з Угодою під єдиним економічним простором розуміють економічний простір, що поєднує митні території держав-учасниць, на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили, та проводиться єдина зовнішньоторговельна і узгоджена, у тій мірі та у тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції і підтримання макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова політика.

Передбачене проведення спільної політики в окремих галузях економіки, де значну увагу необхідно приділити розвитку сільського господарства, роблячи акцент на розробку спільної аграрної політики країн-учасниць. Оскільки проведення спільної сільськогосподарської політики сприяє інтеграції не тільки в агросфері, а й активізує процеси в ряді паралельних їй галузях економіки. Аграрна політика держав-учасниць ЄЕП повинна включати такі напрями: внутрішню аграрну політику, зовнішню аграрну політику, що, в свою чергу, містить дві складові: економічну інтеграцію АПК держав-учасниць і зовнішню торгівлю агропродовольчими товарами із третіми країнами. Основою спільної аграрної політики повинна бути модель ринкових відносин, яка здатна гнучко поєднувати механізми ринкового саморегулювання і державного впливу.

Головними завданнями спільної аграрної політики є: досягнення продовольчої безпеки, зростання виробництва високоякісної продукції та більш широкого асортименту агропродовольчої продукції, розширення ринків збуту, технічне переоснащення підприємств, захист економічних інтересів держав-учасниць при здійсненні зовнішньоторговельної діяльності тощо [5].

З огляду на вищесказане можна зробити висновок, що як перший, так і другий шлях агропромислової інтеграції має свої переваги та недоліки. Але головний позитивний факт – Україна, як потужна аграрна країна, робить важливі рухи до світового суспільства.

Література:

1. Особливості сучасних інтеграційних процесів для економіки України (Електронний ресурс) / О.М. Гаркуша // Культура народов Причерноморья. – 2005. – № 59. – С. 10–14.

2. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.