Сторінка
1

Державне регулювання інформаційним суспільством в Україні

Відмінною рисою сучасної епохи є стрімке зростання значення інформації в усіх сферах суспільного життя. Інформація стає не просто передумовою здійснення виробничого процесу, а перетворюється у важливий ресурс, який визначає розвиток факторів виробництва, загальну динаміку і спрямованість суспільного розвитку.

Серйозні кризові процеси, що проходять у сучасному українському суспільстві, відбуваються на тлі зростання ролі та обсягів інформації і знань, інформаційної економіки та зміни економічного статусу інформації та інформаційних технологій, тобто процесів, які вже починають кардинально змінювати життя людей на всій планеті.

Водночас характеристики інформаційного ресурсу як основного ресурсу інформаційного суспільства залишаються малодослідженими.

Інформаційні технології сьогодні розглядають не тільки у ринковому аспекті. Це ефективний інструмент для побудови та зміни будь-якої системи, починаючи від адміністративної та закінчуючи соціально-економічною. Інформаційні ресурси через постійне зростання їхнього значення для усіх сторін життєдіяльності людства дедалі більше привертають до себе увагу і стають предметом наукових досліджень. Уміння управляти їхнім розвитком робить людину, суспільство і державу могутнішими з усіх боків.

Сьогодні спостерігається тенденція заміни інформаційними ряду інших важливих ресурсів, які доступні людству. Тому рівень розвитку національних інформаційних ресурсів визначає конкурентоспроможність держави у мінливому навколишньому світі.

Засновниками класичної теорії інформації в її технічному аспекті вважаються Н. Вінер, К. Шеннон, А. Урсул, В. Глушков, О. Колмогоров [4, 6, 15, 17], розробки яких продовжуються сучасними вченими Г. Калітичем, Б.Малицьким, П. Цибульовим та ін [9].

В економічній науці увага до проблем інформації зростала разом з науково-технічним прогресом і відповідним підвищенням ролі та значення людських ресурсів як джерела та носіїв інформації в забезпеченні суспільного розвитку.

Особливості інформації в системі ринкових відносин, як елемента та як сфери ринкової діяльності, досліджувались у працях Д. Блюменау, Б.Голдстайна, Т. Дейнеко, Г. Предик, О. Чубукової [2, 7, 11, 16]. Особливу увагу проблемам інформації та її впливу на поведінку суб’єктів економічної діяльності приділяють фахівці з менеджменту, серед яких у першу чергу необхідно відзначити П. Друкера, М. Портера, Д. Ламберта, вітчизняних дослідників О. Амошу, В. Герасимчука, О. Кузьмина, Ф. Хміля, А. Шегду та інших.

Як соціальне явище, інформатизація охоплює поточні та перспективні проблеми – економічні, організаційні, соціальні, пов’язані з розвитком культури та освіти, діяльністю всіх ланок соціального управління та народного господарства. Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, розвитку наукомістких виробництв і високих технологій, підвищенню продуктивності праці, вдосконаленню управління економікою, соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства [13].

Необхідність усвідомлення сучасних складних процесів, що відбуваються під впливом поширення та зростання значення інформації, зумовила підвищений інтерес до цих проблем у наукових дослідженнях. Кількість наукових досліджень у даній сфері ще не досягла критичної точки, коли знання можуть якісно змінити технологічний уклад українського суспільства. Інформаційна мережа держави побудована фрагментарно, комунікаційні зв’язки не дозволяють налагодити ефективний обіг інформації, при цьому залишаючись уразливими для зовнішнього несанкціонованого втручання. Відсутні комплексні теоретичні дослідження з формування технологічної основи українського інформаційного суспільства, управлінських і політичних аспектів мережевої структури, навколо якої повинні концентруватися влада, фінанси та інші ресурси, що забезпечують життєдіяльність людей, суспільства, держави.

Проблематика інформаційного суспільства досліджується в монографіях вітчизняних науковців В.М. Брижка, В.Д. Гавловського, В.О. Голубєва, Р.А.Калюжного, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця та інших [3, 5, 6].

Із зарубіжних дослідників заслуговують на увагу роботи В.Г. Афанасьєва, Ю.М. Батуріна, Д. Белла, Н. Вінера, Л.М. Землянової, М.М. Мазура, А.Д.Урсула та ін. [1, с. 15].

Зазначимо, що побудова ринкової економіки в Україні не означає і не повинна означати відмову від регулюючих функцій держави взагалі. Необхідність державного втручання в економіку визнається всіма економістами, і навіть прихильниками ринкової економіки. Держава є єдиним реально діючим інститутом, здатним забезпечити необхідний правовий порядок у господарській сфері кожної окремої країни та відстоювати її економічні інтереси на міжнародній арені. Проблема полягає не в тому, чи потрібно державі втручатися в економіку, а у відповідності цього втручання потребам і можливостям кожної країни, стану справ у світовому господарстві та рівню розвитку світогосподарських відносин.

Отже, певна стихійність становлення та розвитку інформаційного суспільства не виключає державного управління цим процесом. У більшості країн світу здійснено ряд правових та організаційних заходів, спрямованих на становлення й розвиток інформаційного суспільства. Так, у Німеччині, Бельгії, Голландії розроблені програми входження до інформаційного співтовариства та здійснюються практичні кроки щодо їх реалізації [10]. Активну нормотворчу роботу, спрямовану на широке впровадження нових інформаційних технологій, здійснює ООН, ЮНЕСКО, Європейський Союз та Рада Європи.