Сторінка
2

До проблем формування регіонального ринку праці в умовах перехідної економіки України

Зниження економічної активності населення у 2001 р., порівняно з 2000 р., в основному пояснювалося зменшенням як обсягів зайнятості, так і обсягів безробіття. Середньомісячна чисельність зайнятого населення у віці 15–70 років у 2001 р. скоротилася проти 2000 року на 0,9 % і становила 20,2 млн. осіб, або 55,8 % (2000 р. – 56,1 %) загальної чисельності населення означеного віку. У містах рівень зайнятості населення зріс на 0,1 відсоткового пункту, однак серед сільського населення цей показник зменшився на 1,3 відсоткового пункту. Внаслідок впливу фактора сезонності у червні та вересні рівень зайнятості в сільських поселеннях перевищував аналогічний показник серед мешканців міста.

Починаючи з 1999 року, рівень зайнятості стабільно зростає більш як у 40 % регіонів, а у Миколаївській, Волинській, Черкаській, Чернівецькій областях та АР Крим зростання становило 3,6–5,3 відсоткових пункту. У Донецькій, Сумській, Вінницькій, Тернопільській, Житомирській та Івано-Франківській областях спостерігалось зниження рівня зайнятості (на 1,6–6,0 відсоткових пункту).

Число безробітних (за визначенням МОП) у середньому за 2001 рік зменшилось на 190,7 тисяч і становило 2,5 млн. осіб. Середньомісячний рівень безробіття за методологією МОП у 2001 році скоротився, порівняно з попереднім роком, на 0,6 відсоткового пункту та становив 11,1 % економічно активного населення у віці 15–70 років. Серед осіб працездатного віку цей показник знизився на 0,7 відсоткового пункту та становив 11,8 % економічно активного населення відповідного віку.

Зниження обсягів і рівня безробіття спостерігалося у 15 регіонах. Нижчий рівень безробіття у 2001 році, як і в попередні роки, склався у м. Києві (6,1 %) та в АР Крим (6,6 %).

Найвища мобільність кадрів спостерігається в Миколаївській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій областях, м. Севастополі та АР Крим.

Обсяги вимушеної неповної зайнятості у 2001 році суттєво скоротилися: втрати робочого часу внаслідок адміністративних відпусток і чисельність робітників, які знаходилися в таких відпустках, у середньому по Україні зменшились, відповідно, у 2,8 та 2,4 раза, чисельність робітників, переведених на скорочений режим, знизилась на 5,6 %.

Протягом 2001 року до служби зайнятості звернулося 1243,0 тис. осіб, більшість з яких отримали направлення на працевлаштування, одержали консультації з питань зайнятості, скористалися профорієнтаційними послугами, брали участь у громадських роботах.

Число громадян, які отримали роботу, порівняно з 2000 роком, збільшилося майже на одну третину, а у Донецькій, Вінницькій, Волинській, Чернівецькій, Сумській, Івано-Франківській областях чисельність працевлаштованих зросла у 1,5–1,6 раза. Питома вага працевлаштованих у загальній чисельності незайнятих громадян становила 28,0 % проти 21,8 % у 2000 році.

Загальна чисельність осіб, які отримали профорієнтаційні послуги в 2001 році, зросла на 7,6 % (серед незайнятих громадян – на 18,7 %). Найвищий рівень працевлаштування службою зайнятості осіб, які закінчили професійне навчання, у Черкаській, Хмельницькій, Луганській, Вінницькій областях та м. Севастополі (60,7–80,5 %) [14]. Таким чином, спостерігаються деякі позитивні зрушення у роботі служб зайнятості.

Особливістю формування ринку праці є те, що цей процес має переважно регіональний характер. Окремі регіони України, які складають її народногосподарський комплекс, мають територіальні відмінності в природних умовах і ресурсах, демографічній базі та економічному потенціалі, у розташуванні виробничих сил та використанні наявних трудових ресурсів. За цих умов територіальна організація системи регулювання ринку праці повинна відповідати його просторовій структурі. Саме тому основна мета регулювання ринку праці полягає в усуненні кризових тенденцій, передусім через урахування його регіональних особливостей.

У вітчизняній економічній літературі поняття регіонального ринку праці зводиться здебільшого до міжтериторіальних зв’язків із працевикористання. Так, В.С. Марцин під регіональним ринком праці розуміє найменший нодальний район (від лат. nodus – ядро), який формується на основі зв’язків за працевикористанням. Останні, на думку вченого, пов’язані із залученням до господарського обігу центром (містом) працездатного населення з прилеглих територій. При цьому саме на рівні регіонального ринку складається первинний баланс між попитом і пропозицією праці [9].

На думку іншого українського вченого М. Шаленко, регіональний ринок праці – відносно замкнута функціонально-територіальна одиниця, що складається з центра (який, зазвичай, збігається з містом або великим селищем міського типу) та прилеглої до нього зони, зв’язаної з центром сталими зв’язками з трудовикористання [18].

Наведені методичні підходи, на нашу думку, повинні бути використані для виділення регіональних ринків праці в Україні, більшість з яких є не розвиненими і лише перебувають на етапі свого становлення.

Процес формування регіональних ринків праці в умовах перехідної економіки України значною мірою визначається чинником економічної кризи. При цьому трансформаційний процес характеризується швидким наростанням значних відмінностей у формуванні ринків праці в різних регіонах України. Так, групування областей України за величиною показника співвідношення кількості вільних робочих місць і незайнятого населення показує істотну регіональну диференціацію щодо можливостей працевлаштування безробітних.

Упродовж останніх років в Україні сформувалась стійка тенденція до зниження рівня працевлаштування безробітних в офіційному секторі ринку праці в усіх без винятку областях. Кращі, порівняно з іншими, можливості залучення безробітних до офіційних видів діяльності існують у центральних, східних і південно-східних областях України – м. Київ, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Харківська та Луганська області.

Запорізький регіон належить до найбільш розвинених індустріальних регіонів України, тому, щоб визначити конкретні напрями регулювання зайнятості, необхідно постійно аналізувати структурні зміни, які відбуваються на ринку праці в регіоні.

За даними державної служби зайнятості, у 2001 р. по Запорізькій області економічне активне населення складало 929,6 тис. осіб, серед яких зайняті у виробництві 828,9, безробітні – 100,7 тис. осіб. Рівень економічно активного населення по області становить 62,5 %, що на 0,2 % нижчий за загальнодержавний рівень зайнятості; рівень безробіття 10,8–11,1 %, тобто дещо нижчий від загальнодержавного показника.

Ринок праці Запорізького регіону характеризується наступними показниками (табл. 1).