Сторінка
2

Еколого-економічні проблеми та роль кадрової підготовки у їх вирішенні

Енергомісткість ВВП України за цей період зросла ще більше. Так, за даними Міні­стер­ства енергетики США, у 1992 р. вона становила 38,1 тис. Btu на $1 ВВП і переви­щувала енергомісткість ВВП Польщі в 2 рази, США – у 2,6 раза, Китаю – в 3,1 раза і Німеччини – в 4,7 раза. У 1999 р. цей показник в Україні досяг 5,9 тис. Btu на $1 ВВП, тобто зріс у 1,52 раза, тоді як в інших країнах він зменшився. Внаслідок цього коефіцієнт перевищення в Україні зріс порівняно з Польщею до 4,2, США – до 4,3, Китаєм – до 8,2 і Німеччиною – до 7,7. А згідно з минулорічним прогнозом цього ж міністерства, Україна зможе вдвічі зменшити енергозатратність своєї економіки у наступні 20 років, проте і тоді він буде приблизно в 2–5 разів вищий ніж у розвинених країнах та країнах, що розвиваються. Поки що ж у структурі ВВП відбуваються негативні зміни, а саме: стрімко зросла частка сировинно- та енергомістких і водночас найбільш за­бруднюючих довкілля галузей промисловості (гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, а також хімічної), знижується частка машинобу­дування галузі, яка повинна забезпечувати технологічне переоснащення інших галузей.

Під час цьогорічного саміту Всесвітнього економічного форуму в Давосі був презен­тований Індекс екологічної сталості (ІЕС) країн, що дозволяє оцінювати прогрес на шляху до сталого суспільства за допо­могою 22 комплексних індикаторів, які разом охоп­лю­ють 67 різноманітних параметрів. Рейтинг країн за ІЕС базується на порівняль­ному аналізі цих індикаторів для різних країн і дає узагальнену оцінку ситуації в них. Із 122 країн, що було включено в нього у 2001 році, Україна опинилася на ганебному 110 місці, а в п’ятірку лідерів входять Фінляндія, Норвегія, Канада, Швеція та Швейцарія.

Базуючись на основних ідеях і принципах, задекларованих Конфе­ренцією ООН з питань довкілля та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), Україна вважає доцільним перехід до сталого (збалансованого) розвитку. Тільки збалансоване вирішення соціально-еконо­мічних завдань за умови збереження природного довкілля з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутнього поколінь забезпечить цілісний розгляд проблем, пов’я­заних із виживанням людства в умовах екологічно-економічної кризи. Глобалізація екологічних проблем ставить нові завдання щодо забезпечення механізмів адаптації екологічної діяльності до відтворюваль­них можливостей довкілля, у вирішенні цих проблем першочергове значення має зростання інтелектуального потенціалу суспільства в цілому та екологічно свідомого зокрема. Саме завдяки зваженій цілеспрямова­ності державної політики держави щодо підвищення інтелектуального потенціалу такі країни, як Японія, Німеччина, Нідерланди, США, Вели­кобританія, Південна Корея та інші, досягли значних успіхів у своєму еколого-економічному розвитку. Адже в них ще у 70–80-х роках у господарській практиці були вирішені завдання першого етапу екологізації виробництва. Вони полягали в оснащенні підприємств пиле- та газо­очисним обладнанням, різними очищувальними установками, засобами переробки відходів, екологічного контролю та моніторингу. Ці завдання відповідали принципу охорони навколишнього середовища, який отримав назву “кінець труби”. Основні зусилля і засоби при цьому спрямовувались на нейтралізацію наслідків завданого збитку, а не на запобігання забруднення, причинами якого, перш за все, були недосконалі (природо­місткі, екологічно брудні) технології основного виробництва. Сьогодні прогресивною громадськістю вирішується завдання другого етапу екологі­зації, якому відповідає нова “зелена” індустріальна політика. Основні зусилля тут направляються не на ліквідацію наслідків забруднення дов­кілля, а на запобігання йому, тобто на усунення причин екологічних порушень. Ці цілі досягаються шляхом якісного техніко-технологічного оновлення основного виробництва, повсюдного енерго- і ресурсозбере­ження, змін галузевої структури економіки у ході екореструктуризації тощо.

Саме інтелектуальний потенціал як основа кадрової політики дер­жави є головним джерелом проведення екореструктуризації, що забезпечує розробку і впровадження у виробництво, як правило, нових енерго- та ресурсозберігаючих чистих технологій. Екореструктуризація передбачає перебудову галузевої структури національної еконо­міки або в результаті скорочення попиту на продукцію “брудних” виробництв, або шляхом модернізації галузей – споживачів продукції “брудних” виробництв.

Формуванню екологічно спрямованого інтелектуального потенціалу суспільства сприяє, перш за все, розвиток глобальної освіти, зокрема екологічної, екологічного вихо­вання та екологічної просвітницької роботи. Саме сьогодні, коли завершується формування світової ринкової системи, водночас різко загострюються її економічні, екологічні та соціальні проблеми, зазначений напрям слугуватиме економічною та морально-етичною основою побудови нового суспільства – ноосфери XXI століття.

Подолання синдрому еколого-економічної кризи допомогло б рекон­струюванню феномена природовідповідності. Наукова неспроможність у визначенні пріоритетів збалансованого еколого-економічного та соціаль­ного розвитку зумовлена, насамперед, відособленістю різних галузей знань і недосконалістю інфраструктури освіти та вихо­вання молоді. Це свідчить про те, що необхідним є перехід до нової ідеології, до екологі­зації економіки і виробництва, до постіндустріальної екологічно орієнтованої цивілізації. Ще Фрідріх Шіллер у роботі “Листи про естетичне виховання людини” писав, що націо­нальна гідність є найвищим ступенем моральної зрілості людини та її краси, а у її відсут­ності він вбачав головну причину кризи цивілізації, яка спричиняє розлад людської приро­ди й довкілля, занепаду роду і його звичаїв.

Стрижнем у всі часи в освіті був і залишається освітньо-виховний ідеал або модель людини і громадянина, на яку існує соціальне замов­лення держави. Україна, яка обирає шлях сталого, економічно збалансо­ваного, екологічно безпечного розвитку, повинна про­вести реформування освітньо-виховної системи як головної у кадровій політиці України на засадах національної культури і природовідповідності з широким викорис­танням міжнародного досвіду, про нагальність якої йшлося на II Всеук­раїнському з’їзді працівників освіти (08.10.01). У свій час Володимир Іванович Вернадський писав, що розум, позбавлений моралі, таїть у собі небезпеку для його носія. Особливого значення набуває це питання у період переходу суспільства до сталого розвитку, тобто такого, який задовольняє вимоги сьогодення і при цьому не створює перешкод для задоволення потреб майбутніх поколінь. Зазначимо, що розвиток повинен бути адекватним госпо­дарській (екологічній) місткості навколишнього природного середовища, не вносити незворотних змін у природу і не створювати небезпеки для як завгодно тривалого існу­вання людини як біологічного виду.