Сторінка
3

Економіко-правові основи державного регулювання управління охороною природного середовища України

Отже, система еколого-правових відносин повинна бути максимально зорієнтована на міжнародні стандарти, головними з яких є система екологічного менеджменту і аудиту (СЕМА) діяльності підприємств галузі. Упровадження цієї системи буде наближати Україну до світових стандартів екологічної безпеки, що є одним з головних чинників її подальшого розвитку у світовій спільноті.

Основними напрямами розвитку і вдосконалення екологічного законодавства на даному етапі є:

– розробка і впровадження нормативно-правових актів, що забезпечують введення в дію законів та створення умов для виконання вимог чинного законодавства;

– розробка та затвердження нових законопроектів, зокрема Законів України “Про небезпечні відходи”, “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”, “Про Національ­ний екологічний фонд” та інших;

– вдосконалення діючого законодавства відповідно до вимог нашого сьогодення з урахуванням реальних умов діяльності суб’єктів господарювання;

– гармонізація національного законодавства з європейським.

Для ефективної реалізації моделі еколого-економічної рівноваги необхідно забез­печити диференційований підхід до системи нарахування екологічного податку з ураху­ван­ням еколого-економічних показників господарської діяльності товаровиробників; надання субсидій, пільгових кредитів та інших пільг на протизабруднюючі заходи тим підприємствам, які цілеспрямовано реалізують програму зменшення викидів залежно від середніх граничних витрат; упровадження системи заліків у рахунок платежів за забруднення вартості освоєних природоохоронних заходів.

У стратегії реформи економіка й екологія повинні розглядатися тільки в єдності та тісному взаємозв’язку. Тому, вирішуючи проблему забруднення навколишнього середовища, яка залишається визначальною навіть при інноваційному розвитку, необхідно поряд з адміністративними важелями більш широко впроваджувати адекватні ринковим відносинам економіко-правові, такі як: екологічна сертифікація; експертиза (аудит); ліцензування; податок на продукт, який забруднює навколишнє середовище в один із періодів життєвого циклу; ринкові дозволи, екологічне страхування, субсидії та інше, застосування яких більш суттєво стимулює зменшення екологічної шкоди, завданої навколишньому середовищу, заохочує використання нових екологічно чистих технологій та виробництво екологічно чистої продукції, тобто стимулює інноваційні процеси у промисловості. Хоча держава має значну регулятивну і фіскальну владу разом з легким доступом до засобів масової інформації, уряду від своїх громадян та бізнесу необхідні чітко визначені пріоритети орієнтирів щодо проблем, які потрібно вирішувати сьогодні. Використання влади для запровадження змін вимагає створення громадських інституцій, які б підтримували урядовців у їхніх зусиллях і діях. Без такого фундаменту можливості уряду генерувати зміни через економіко-правові важелі є обмеженими.

Література:

1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.91 із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 7 лютого 2002 року № 3033-ІІІ. – С. 17, 41–55.

2. Вредные вещества в промышленности: Органические вещества / Новые данные с 1974 по 1984 г.: Справочник / Под ред. Э.Н. Левиной и И.Д. Гараскиной. – Л.: Химия, 1985. – 464 с.

3. Говоруха Л.С. Основи загальної екології. Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи. – К.: НМК ВО, 1991. – 86 с.

4. Чепурных Н.В., Новоселов А.Л., Дунаевский Л.В. Экономика природопользо­вания: эффективность, ущербы, риски. – М.: Наука, 1998. – 253 с.

5. Програма управління навколишнім середовищем // Використання економічних ін­стру­ментів для здійснення природоохоронної політики в Україні / А. Report of United States Agency for International Development USAID / Kiev, G/ENV and ENI/ENR. – K., 1997. – 57 с.

6. Стан світу 2002 / Л. Браун та інші: Переклад з англійської: ВГО “Україна. Порядок денний на ХХІ століття” та Інститут сталого розвитку. – К.: Інтелсфера, 2002. – 320 с.