Сторінка
3

Методологічні аспекти сукупного попиту і пропозиції та специфіка їх формування в економіці України

*Розраховано автором за даними: „Статистичний щорічник України за 2004 рік” / Експрес-інформація Держкомстату України „Валовий внутрішній продукт за 2005 рік”

Проведені на основі міжгалузевого балансу розрахунки сукупного попиту містять такі елементи, як внутрішній попит, у тому числі виробничий (сума проміжного споживання та валового нагромадження основного капіталу), споживчий попит (сума витрат на кінцеве споживання домашніх господарств, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, індивідуальних і колективних споживчих витрат сектора загального державного управління), чистий експорт, а також зовнішній попит. Розвиток економіки повинен супроводжуватися поліпшенням існуючих макроекономічних пропорцій: зростанням частки валового нагромадження основного капіталу, кінцевого споживання та відповідним зниженням частки проміжного споживання. Сповільнення темпів економічного зростання пояснюється тим, що короткочасні кон’юнктурні чинники вичерпують свій продуктивний потенціал, а базових передумов економічного розвитку не створено. Темпи структурних змін є вкрай недостатніми для того, щоб визначити даний тип економічного розвитку національної економіки як переважно інтенсивний.

Особливості формування сукупної пропозиції в українській економіці. Сукупною пропозицією (aggregate supply, AS) в економічній теорії називається обсяг товарів і послуг, який фірми готові виробити та запропонувати протягом певного періоду (зазвичай, року).

Графічно сукупна пропозиція відображається як залежність реального обсягу національного виробництва від рівня цін. Підвищення рівня цін створює стимули для виробництва і продажу додаткової кількості товарів і послуг. Зниження рівня цін, навпаки, викликає скорочення виробництва. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою.

Існують розбіжності щодо природи і форми кривої сукупної пропозиції. У макроекономіці використовуються кейнсіанська і класична форми кривої сукупної пропозиції залежно від часового періоду. Вважається, що в довгостроковому періоді усі ціни як на товари, так і на ресурси є гнучкими і змінюються в однакових пропорціях. Тому довгострокова крива сукупної пропозиції є вертикальною лінією. Це означає, що підвищення цін не викликає збільшення обсягу національного виробництва у довгостроковому періоді. У короткостроковому періоді ціни не мають такої гнучкості. Якщо фірми будуть розраховувати на те, що протягом певного періоду ціни на ресурси (і, відповідно, витрати виробництва на одиницю продукції) не зміняться, то відповідною реакцією на збільшення сукупного попиту буде збільшення обсягу національного виробництва при незмінному рівні цін. Тоді крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді матиме вигляд горизонтальної прямої. У сучасній економічній теорії відображаються усі можливі варіанти розвитку:

– за умови неповної зайнятості та постійних цін, що характерно для депресійного стану економіки;

– в умовах, що наближаються до повної зайнятості та нестачі виробничих і трудових ресурсів;

– за умови повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю і спостерігається інфляційне зростання цін.

Як і у випадку з сукупним попитом, необхідно внести певні доповнення до категорій, що визначають обсяг сукупної пропозиції. Тут так само доречно використовувати категорію валового випуску, а також різних модифікацій суспільного продукту.

Хоча ВВП є центральною категорією національних рахунків і претендує на роль головного індикатора сукупної пропозиції, є певні сумніви в тому, що він найбільш вірогідно характеризує обсяги товарів і послуг, що пропонуються для кінцевого споживання та нагромадження. Є ряд інших форм суспільного продукту, які мають певну специфіку у формуванні пропозиції товарів та послуг. Це, зокрема, валовий національний дохід (далі – ВНД), що дорівнює ВВП плюс первинні доходи, одержані резидентами за кордоном у вигляді оплати праці, відсотків, дивідендів, неінвестованих доходів від прямих зарубіжних інвестицій, мінус первинні доходи, передані резидентами за кордон. Згідно з національними рахунками України за 2004 рік ВВП у ринкових цінах становив 344 822 млн. грн., а дохід від власності сплачений іншим країнам, – 5 467 млн. грн., або 1,59 % ВВП. Валовий національний дохід дорівнював 341 686 млн. грн., формуючи сукупну пропозицію в обсязі 99,09 % ВВП.

Наступна категорія – валовий національний наявний дохід (ВННД) –дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передані за кордон. У 2004 році Україна одержала з-за кордону трансфертів на суму 14 481 млн. грн., а передала іншим країнам 800 млн. грн Сальдо трансфертів склало 13 681 млн. грн., а валовий національний наявний дохід – 355 364 млн. грн., або 103,06 % ВВП. У результаті перерозподільчих відносин за кордоном сукупна пропозиція, що остаточно визначає кінцеве споживання та національні заощадження, виявилася більшою від ВВП, що вказує на позитивні тенденції, що сформувалися протягом останніх років. До 2000 року ВННД був меншим від ВВП. Зокрема, у 1995 році він становив 99 % ВВП. Ця різниця є, зрозуміло, незначною, однак в окремі роки вона досягала 5–7 % ВВП, що суттєво зменшувало сукупну пропозицію. Особливе значення такі відмінності мають при дослідженні пропозиції споживчих товарів і послуг та їх структури домашнім господарствам, що має першорядне значення в ринковій економіці. Відомо, що в Україні склалася досить нераціональна структура споживчого попиту, що визначає докорінні проблеми удосконалення сукупної пропозиції товарів і послуг. За даними Держкомстату, у 2005 році в структурі споживання населення відбулися помітні позитивні зміни: витрати на продовольчі товари становили 42,3 %, непродовольчі товари та послуги – 57,7 %. Для порівняння: в 2003 році – 62,7 % та 30,6 % відповідно [6]. Покращання структури споживання віддзеркалює позитивну динаміку доходів населення й стан пропозиції товарів і послуг.

У 1990–2000 роках тенденції сукупної пропозиції мали виключно негативну динаміку, про що свідчать дані таблиці 2. Зменшення пропозиції товарів відбулося по основних компонентах споживання та нагромадження. Особливо великі втрати суспільного продукту були понесені у 1991–1995 роках, коли удвічі знизився ВВП та кінцеві споживчі витрати домашніх господарств та в п’ять разів впало валове нагромадження основного капіталу.

У 1996–2000 роках падіння головних макроекономічних показників продовжувалося, але вже більш помірними темпами. Після періоду, який характеризувався пригніченням внутрішнього ринку і обвальним скороченням сукупної пропозиції, почалося відродження економічної динаміки. Починаючи з 2001 року відслідковуються позитивні зміни в структурі ВВП. У 2004 році відповідні ланцюгові показники становили: збільшення номінальних доходів населення на 28,85 %, у тому числі заробітної плати – на 23,69 %, зростання питомої частки валового нагромадження у ВВП – до 27,3 %.