Сторінка
1
Вивчення причин виникнення та розробки механізмів запобігання сучасній глобальній екологічній кризі вимагає ґрунтовного аналізу основних закономірностей розвитку системи «суспільство-природа». Як уже зазначалось, зрозуміти їх неможливо лише знаючи закони розвитку окремо суспільства і окремо природи, але і без таких знань вирішення проблеми кризового стану у взаємовідносинах людини і оточуючого природного середовища є також неможливим.
Система «суспільство-природа» складається з двох основних компонентів. Тривалий час людство вважало себе господарем і царем природи, розглядаючії її як дещо другорядне щодо суспільства. Уявлення про природу у своєму розвитку пройшли досить довгий та складний шлях. І сьогодні синонімом цього терміну часто виступають поняття «все суще», «матерія», «світ», «Всесвіт», «космос» і т. ін. Але в такому розумінні втрачають сенс широко використовувані сучасними засобами масової інформації висловлювання про «знищення природи», необхідність її захисту. Адже природу як матерію чи Всесвіт, знищити принципово неможливо. Проте з'являється сенс у твердженні про те, що якщо ми такими темпами будемо нищити та забруднювати природу, то через ЗО років залишиться одна природа. Нас в ній не буде.
Соціальна екологія використовує поняття природа як в широкому (вище наведені приклади) так і у вузькому тлумаченні. В останньому випадку під природою розуміється сукупність об'єктивних, природних (тобто не штучних, не створених людиною) умов існування людини як біологічного організму. Іноді це називають «першою природою», на відміну від створеної в процесі людської діяльності «другої».
Людина, людське суспільство є невід'ємною частиною природи, однією з її підсистем, яка, однак, має таку специфіку, яка дозволяє їй, в той же час, виступати як рівноправний контрагент природної системи в цілому. Саме особливості організації людського суспільства визначають специфіку його взаємовідносин з оточуючим природним середовищем. На кінець XX ст. людство накопичило достатньо знань, творчого потенціалу і досягло такого рівня потужності сукупної продуктивної сили, коли з всією очевидністю постає питання про заміну пануючих в суспільстві принципів організації діяльності на нові, адекватні тій глобальній екологічній ситуації, ідо склалась, та накопиченим знанням як про саме суспільство, так і про його місце в природі.
Одним з найважливіших вихідних пунктів для теоретичного розв'язання даної проблеми є визнання нерозривної єдності суспільства та природи. Як відзначав визначний російський філософ Г.С.Батіщев, для того щоб побачити та адекватно оцінити глобально-еколотічну проблематику в її цілісності, необхідно визнати екологічну недоречність будь-якої антропо-центричної позиції та всіх тенденцій і факторів, що можуть бути їм притаманними: від практично реалізованих претензій людини бути верховним господарем, нічим не обмеженим розпорядником, підкорювачем і паном над оточуючим його світом - і до тих особливостей та обмеженостей, парадигмально-стильових рис нашого мислення, нашого категоріального апарату, які відповідають вказаним претензіям. Від таких особливостей мислення людству і необхідно звільнитися в першу чергу, якщо воно хоче запобігти глобальній екологічній кризі і зберегти об'єктивні умови свого існування.
Підкреслюючи нерозривність суспільства та природи, К.Маркс і Ф.Енгельс в одній з свої ранніх робіт «Німецька ідеологія» з самого початку відзначали вихідним пунктом їх теоретичних конструкцій тезу про єдність людини та природи. На самому початку роботи вони заявили, що знають лише одну науку - науку історії. Історію можна розглядати з двох сторін, її можна розділити на історію природи та на історію людей. Однак обидві ці сторони нерозривно зв'язані; до того часу поки існують люди, історія природи та історія людей взаємно обумовлюють одна одну.
З визнання нерозривної єдності суспільства та природи, суспільства як невід'ємної складової частини природи не випливає твердження про їх рівнозначність. Суспільство є невід'ємною частиною природи остільки, оскільки людина може існувати лише в певних, досить вузьких параметрах стану оточуючого природного середовища, в той час як природа існувала до її появи і цілком може обійтись без людини. В той же час твердження про те, що суспільство є лише частиною природи, одним з ряду інших природних співтовариств, зовсім не означає заперечення його специфіки. Формування адекватного розуміння людського суспільства неможливе без вияснення місця людини в природному світі, місця та ролі суспільства в ряду інших природних систем, в еволюції самої природи.
В історії науки відомо багато спроб дати визначення людині, показати її особливості в порівнянні з іншими предметами природи. К.Маркс та Ф.Енгельс в «Німецькій ідеології» зазначають, що людину можна виділяти з оточуючого світу за самими різноманітними ознаками, однак самі люди починають виділяти себе від тварин, як тільки починають виробляти необхідні їм засоби для праці. Людину від всіх інших предметів природи відрізняє не те що вона є, а як вона існує. Спосіб буття називається діяльністю.
У сучасній науковій літературі ми можемо знайти багато визначень діяльності. Так, наприклад, «Філософський словник» (за редакцією В.І.Шинкарука) визначає діяльність як суттєву визначеність способу буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни, опосередковані ідеальним.
Завантажити реферат