Сторінка
7
Необхідність державного регулювання особливо підсилюється в умовах стагфляції. Справа в тім, що при інфляції та одночасному спаді виробництва економічні рішення стають більш короткостроковими й одержують спекулятивну спрямованість. При цьому інвестиції скорочуються, крім тих, що обіцяють великі інфляційні прибутки, але такі інвестиції не сприяють розвитку всієї економіки. До того ж така ситуація загрожує добробуту і зайнятості населення в довгостроковій перспективі.
Інфляція може бути зумовлена браком інвестиційних товарів. У зв'язку з цим антиінфляційна політика повинна здійснювати заходи для подолання такого становища: уряд та інші органи господарського управління мають знаходити кошти для ризикового капіталу та інвестицій у підприємства.
Інфляція зумовлена зростанням цін, а це насамперед є результатом зниження ефективності виробництва і зростання питомих витрат на виробництво продукції. В Україні в період панування адміністративно-командної системи функціонував величезний сектор будівництва, що не вирізнявся високою ефективністю. У цей сектор відволікалася левова частка коштів, не залишаючи достатньо ресурсів для економічного стимулювання, для підвищення продуктивності праці і модернізації виробництва. Незатребуваність технологічного прогресу компенсувалася надлишковими інвестиціями і зайвим споживанням природних ресурсів. Водночас циклічність розвитку економіки вимагає оптимального співвідношення інвестицій та інновацій. Інноваційний імпульс обов'язково має трансформуватись в інвестиційний цикл.
Через брак економічних ресурсів виникає потреба в економії ресурсів. Це значить, що економіка часто має справу з вибором. Ми не можемо мати все, що хочемо, відразу. Ідеться про вибір між сьогоднішнім споживанням і заощадженням ресурсів, щоб мати можливість більше споживати завтра.
У процесі управління господарським процесом органи економічного управління часто опиняються перед вибором: чого мати більше сьогодні і чим пожертвувати в ім'я цього. Якщо ресурси використовуються повністю, то неможливо одержувати більшу кількість речей одразу. Необхідно вибирати, що сьогодні більш потрібне і чим пожертвувати для одержання бажаного.
Упродовж певного періоду неможливо продуктивно нарощувати капітальні вкладення в усі виробничі фактори. Обсяг деяких факторів виробництва є змінюваною величиною. Звідси випливає фундаментальна економічна властивість "спадної продуктивності". Сутність її полягає в тому, що обсяг виробництва, безумовно, зростатиме доти, поки використовує все більше ресурсів, але приріст цей стає все менше і менше в розрахунку на одиницю ресурсів, що додатково залучаються. Причиною цього служить нестача інших факторів виробництва.
Зміст поняття "спадна продуктивність" полягає в тому, що витрати на приріст продукту постійно зростають, оскільки зростання виробництва потребує додаткових вкладень ресурсів. Графічно це виглядає як збільшення кута кривої виробничих можливостей — щоб зростало виробництво одного з товарів, ми повинні все більшою мірою відмовлятися від виробництва іншого.
Так відбувається доти, поки економіка перебуває на самій кривій виробничих можливостей. Тут виробництво має максимально можливий рівень, а ресурси використовуються повністю. Але якби економіка була всередині сегмента, обмеженого кривою, наприклад у точці А (рис. 3), то не виникало б необхідності жертвувати одним товаром заради того, щоб зростало виробництво іншого. Тобто це означає, що в точці А виробничі ресурси використовуються неефективно.
У цьому сенсі все, що робиться, має свою ціну. Наприклад, усі ресурси обмежені. Виходячи з цього їх завжди можна використовувати по-різному, одержуючи різну віддачу. Використовуючи будь-який ресурс лише певним чином, людина зв'язує його і тим самим позбавляється того, що могла б одержати за альтернативного варіанта витрат — це "упущена" у такий спосіб вигода.
Економіка постійно має справу з вибором — між орієнтирами інвестиційної стратегії, між різними технологіями виробництва, між виробництвом різних товарів і послуг, щоб мати прибуток від різного вкладення ресурсів. При цьому будь-який вибір спричиняє витрати. Питання полягає лише в тому, що необхідно обрати такий варіант, який забезпечить найбільшу ефективність.
Технічний погляд на ефективність інвестицій полягає в тому, що виробництво повинне займати положення на кривій виробничих можливостей, а не всередині її. Але цей варіант також обмежений, оскільки не враховує, чи є в населення потреба саме в цих товарах. Світ товарів і послуг різноманітний. Орієнтуватися в ньому складно.
Для наповнення поняття ефективності інвестицій прийнятним макроекономічним змістом необхідно обов'язково враховувати побажання і потреби людей. Отже, ефективним варіантом капітальних вкладень у різні галузі і сфери господарства має бути та точка на кривій виробничих можливостей, розміщення якої найкраще відповідає бажанням і потребам людей. Суспільство має у своєму розпорядженні різні ресурси, що пропонуються на ринку, а тому люди повинні мати можливість обирати для себе необхідне між різними товарами і послугами. Виходячи з цього кожне вкладення ресурсів і кожен обмін мають бути організовані так, щоб витрати точно відповідали тим потребам, які споживач задовольняє в результаті певної економічної дії. Якщо ж витрати будуть більшими за одержуваний ефект, то необхідно відмовитися від цієї економічної дії.
Треба завжди пам'ятати, що в економічному розрахунку остаточне рішення залежить від співвідношення витрат і вигоди, яку суб'єкт господарювання одержить від своєї діяльності.
Отже, чи буде потенційний інвестор робити нові вкладення — визначається не тим, який прибуток дали попередні інвестиції, а тим, який прибуток передбачається одержати від нових інвестицій. Наприклад, підприємство, приймаючи на роботу нового працівника, завжди розраховує на той додатковий внесок у загальну справу, який зробить цей працівник.
Вигода (благо), що її одержує суб'єкт господарювання від здійснення такого варіанта інвестиційних вкладень, називається граничною корисністю. Дохід, що одержує підприємство від продажу додаткової одиниці товару, зробленого завдяки цим інвестиціям, називається граничним доходом. Продуктивність, досягнута за рахунок додаткових витрат інвестиційних ресурсів, називається граничною продуктивністю. Додатковий продукт, зроблений ще одним новим працівником у результаті розширення підприємства, називається граничним продуктом. Ці додаткові споживчі блага, доходи підприємств і продуктивність додаткових ресурсів порівнюються з граничними витратами, що зумовлені додатковими витратами чи відмовленням від будь-яких благ. Іноді використовують терміни "маргінальні витрати", "маргінальна корисність", "маргінальний продукт" і "маргінальний дохід". Вважається, що граничні витрати (у розрахунках цього типу) звичайно зростають, оскільки витрати виробництва додаткової одиниці товару чи послуги також зростають. Це пов'язано зі спадною продуктивністю, за якою передбачається, що для виробництва додаткової одиниці товару чи послуги необхідно вкладати більше ресурсів, ніж для виробництва попередньої. Так само вважається, що для суб'єкта господарювання постійно зростає і додаткове навантаження (негативна корисність) від додаткової праці, тобто кожна додаткова година праці вимагає більших зусиль, ніж попередні.
Завантажити реферат