Сторінка
6

Основні джерела інвестицій

На жаль, у 1990-1999 pp. в економіці України не тільки відтворювалася, а й збільшувалася стара, успадкована від колишнього Радянського Союзу, деформована структура, що не має внутрішніх стимулів до саморозвитку і перевантажена енерго- і матеріалоємними виробництвами.

Через значне погіршення ситуації в економіці у кризовій ситуації опинилося капітальне будівництво. Обсяги капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт зменшилися (порівняно з 1990 р.) відповідно на 54 і 48 %, тобто наполовину.

Факторний аналіз причин розвитку інвестиційної кризи, виконаний з використанням методів міжгалузевого балансу, підтверджує, що при збільшенні в 1992 р. (порівняно з 1991 р.) обсягу валової продукції будівництва (у фактичних цінах) у 36 разів вплив фактора підвищення цін на будівельні матеріали і конструкції становив 28 % (10,1 раза) первісної величини (тобто 1991 p.), підвищення цін на паливно-енергетичні ресурси — 8 % (2,9 раза), збільшення вартості вантажних перевезень — 5 % (1,8 раза), підвищення рівня заробітної плати в будівництві — 25 % (9 разів), фактора змін у системі оподатковування продукції будівництва — 18 % (6,8 раза), інших факторів — 16 % (4,9 раза).

Істотно змінився також виробничий потенціал України. Порушилися інвестиційні процеси й у відтворенні основних фондів. Однією з основних причин цього стала невідповідність між їх реальною і фактичною вартістю.

Зменшення реальної вартості основних фондів і несистематичне здійснення їх індексації в умовах гіперінфляції призвело до істотного погіршення їх відтворення у зв'язку з недовідрахуванням значних обсягів амортизації і недовиконанням нею своїх функцій. За 1990 1993 pp. народне господарство України недоодержало 16003 млрд крб. (у порівняльних цінах 1993 р.) амортизаційних відрахувань, які могли б в умовах дефіциту державного бюджету нормалізувати інвестиційну діяльність.

Інвестиції, здійснювані підприємством для розширення свого виробничого апарату, відіграють стимулюючу роль для всієї економіки. Купівля підприємством інвестиційних товарів, наприклад різних машин, спричиняє загальне збільшення попиту на товарному ринку, що безпосередньо сприяє зростанню економіки загалом.

Отже, інвестиції не тільки впливають на розширення потужностей у довгостроковій перспективі, а й на те, якою мірою використовуються вже наявні потужності. На рівень використання потужностей також істотно впливають інвестиції в товарно-матеріальні запаси, тобто відбувається перевищення приросту запасів над їх витратами. Тому коливання в інвестиційному процесі — важливий чинник темпів зростання продукції як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі.

Однак не всякі інвестиції відіграють позитивну роль в економічному процесі. Інвестиції можуть бути і "помилковими", коли спрямовуються у неперспективні галузі та виробництва. Таке відбувається звичайно через невірну інформацію про майбутній розвиток галузі або окремого виробництва, коли органи господарського управління, що приймають рішення про інвестиції, не можуть чітко визначити, виробництво якої продукції буде вигідним (як у колишньому СРСР), або коли загальна економічна політика зорієнтована неправильно.

"Помилкові" інвестиції призводять до марнування ресурсів, оскільки ті витрачаються на проекти, що не сприятимуть зростанню економіки. Звичайно, такі інвестиції — надійне джерело робочих місць у довгостроковій перспективі.

Наукове знання про новітню технологію виробництва, про майбутній попит і про прийдешню кон'юнктуру є визначальним для економічного зростання. Освіта, сфера наукових досліджень стають вирішальним чинником економічного зростання.

Щоб відбувалося прийнятне за рівнем стабільне економічне зростання, інвестиції слід спрямовувати в ті галузі господарства, що дадуть найвищий економічний ефект.

Ринок інвестицій має бути рухливим. Інвестиції повинні мати можливість переливатися зі стагнуючих галузей і підприємств у такі, що мають більш сприятливі перспективи.

Через суто економічні причини існують розбіжності в доходах від інвестицій. При цьому доходи на виробничі інвестиції повинні бути більше, ніж доходи за альтернативними видами вкладень, як, наприклад, вкладення в антикваріат, золото, діаманти, банківські вклади і т. ін. Якщо немає економічної вигоди від вкладення коштів у виробництво, що завжди пов'язано з ризиком, то більш розумним є одержання доходу від більш гарантованих операцій.

Інвестиційний процес має потребу в державному регулюванні, як прямому, так і непрямому. Відомо, що прибутки повинні бути достатніми для того, щоб підприємці могли здійснювати інвестиції. Водночас якщо прибутки стають занадто високими за рахунок зменшення частки заробітної плати, то це може породити напруженість в економічних відносинах, унаслідок чого інвестори швидко втратять як прибуток, так і бажання надалі здійснювати інвестиції.

Забезпечення конкурентоспроможності продукції за допомогою високотехнологічного виробництва (на відміну від відносного зниження цін і заробітної плати) і одержання відповідної плати за неї — шлях для підтримки платіжного балансу в рівновазі, а отже, у цьому разі немає потреби у проведенні політики стримування чи протекціонізму. Таким чином, висока конкурентоспроможність — це той ключ, що дає змогу розв'язати конфлікт між внутрішнім і зовнішнім балансом. Вона є основною передумовою розвитку економіки загалом, без дефіциту платіжного балансу і безробіття. Але щоб виробляти необхідні товари і послуги на високому рівні, країна повинна постійно вирішувати питання упровадження новітньої техніки. А з цього випливає, що потрібно не консервувати ресурси — людські та продуктивний капітал — у занепадаючих галузях, неспроможних конкурувати на світовому рівні, а навпаки, підтримати і стимулювати структурну перебудову і переміщати ресурси зі старих галузей у нові, здійснюючи перспективні інвестиційні програми. При цьому необхідно проводити довгострокову політику підвищення освітнього рівня кадрів, поширення нової техніки і технології, що стимулюватиме приплив нових інвестицій.