Сторінка
10
Відомо, що Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, що перебуває в стані стагнації близько 20 років. Зазначимо, що у 1996-2000 pp. тільки 25 % інвестицій було спрямовано на відновлення виробничих фондів. Більша частка виробничих фондів підтримується на прийнятному рівні за рахунок зростаючих обсягів капітального ремонту.
Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише на 50 %. На початку 90-х років термінових заходів з оновлення потребувало понад 25 % загального обсягу основних фондів, у тому числі близько 40 % машин і устаткування [39]. Характерним для національної економіки стало підвищення показника зношення діючих основних виробничих фондів над показником уведення нових. Такого становища немає в жодній розвиненій країні світу.
Навіть у передкризовий період структура валового і чистого нагромадження в Україні майже цілком збігалася зі структурою нагромадження, властивою для кризових років у США, а "обвальне" скорочення нагромадження, що спостерігалось у нас останніми роками, можна порівняти тільки з великою депресією у США в 1929-1934 pp. Досвід цієї країни свідчить, що без підвищення норми виробничого накопичення вийти з кризи неможливо. Структурно-технологічне відновлення виробничого потенціалу можливе тільки на основі зростання додаткового продукту, накопичення та інвестицій, за рахунок зміни моделі відтворення виробничих фондів.
Потрібно чітко уявляти: якщо ми навіть зупинимо спад виробництва, але не здійснимо рішучих заходів щодо ресурсозбереження, то еволюційні тенденції майже не вплинуть на збільшення національного доходу. При відносно повільних змінах у макроструктурі мають відбуватися більш інтенсивні зміни в мікроструктурі, тобто заміна одних виробів на інші виходячи з ринкового попиту впливатиме і на зміни в макроструктурі. Збільшення накопичення дасть змогу інтенсифікувати випуск інвестиційних товарів.
Оскільки нині у нас немає відповідної маси фінансового капіталу для інвестицій, структурна перебудова в економіці можлива за рахунок правильного використання існуючих інвестиційних ресурсів й удосконалення механізму розширеного відтворення.
За офіційними даними про хід приватизації та надходження коштів від її проведення до Державного бюджету України станом на 25 березня 2001 р. загальна сума отриманих від приватизації коштів становила 676176,4 тис. грн, у тому числі:
• від продажу пакетів акцій ВАТ на конкурсах (центральним апаратом) — 628514,5 тис. грн;
• від продажу ВАТ на фондових біржах і позабіржових торговельних системах — 1793,2 тис. грн;
• від продажу акцій ВАТ на УЦСА за гроші — 847,8 тис. грн;
• від пільгового продажу (центральним апаратом) — 31,4 тис. грн;
• з інших джерел — 39989,5 тис. грн.
Як видно зі статистичних даних, у першому кварталі більшість коштів від приватизації надійшла за результатами конкурсів, проведених центральним апаратом. Сьогодні саме цей вид продажу залишається найприбутковішим, але водночас проведення конкурсів пов'язане з найбільшими проблемами. Вони позначаються насамперед на термінах і результатах їх проведення. На жаль, жоден з інших видів продажу не може компенсувати втрат держбюджету від затримки або відміни конкурсів.
Нині діють два розпорядження щодо продажу підприємств у поточному році, які були прийняті Кабінетом Міністрів України 29 березня 2001 р. Перше з них визначає перелік підприємств, персональний склад комісій з продажу й умови продажу яких мають узгоджуватись з Кабінетом Міністрів України. До цього переліку ввійшли 17 об'єктів.
Другим розпорядженням затверджені три основні переліки підприємств:
• ВАТ, 50 % акцій яких, раніше закріплені в державній власності, підлягають продажу;
• ВАТ, 25 % акцій яких, раніше закріплені в державній власності, підлягають продажу;
• ВАТ, пакети акцій яких підлягають першочерговому продажу (узагальнений перелік підприємств, продаж яких дасть змогу спрямувати заплановану суму від приватизації до держбюджету без продажу акцій ВАТ "Укртелеком").
Фонд державного майна України на початку 2001 р. підготував зазначені переліки у зв'язку з проблемами забезпечення надходження коштів від приватизації до держбюджету, які можуть виникнути через затримку приватизації ВАТ "Укртелеком". На думку фахівців ФДМУ, це потужне підприємство, а також підприємства енергетики, від приватизації яких так само очікується значна частина надходжень до держбюджету, є на сьогодні проблемною групою підприємств, запланованих для продажу.
Метою підготовки резервних переліків є компенсація можливих витрат держбюджету, причому їх затвердження Кабінетом Міністрів України було надзвичайно важливим кроком у виконанні стратегічних завдань приватизації у 2001 р.
Фонд також оприлюднив перелік енергокомпаній, які заплановані для продажу: ОАО «Енергетична компанія "Севастопольенерго"», ВАТ «Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго"», ВАТ "Кі-ровоградобленерго", ДАЕК "Рівнеобленерго", ВАТ "Київобленер-го", ВАТ "ЕК Житомиробленерго". Складено також перелік енергокомпаній, продаж яких стане можливим лише за відповідних змін до Указу Президента України № 944 від 2 серпня 1999 p.: ВАТ "Вінни-цяобленерго", ВАТ "Тернопільобленерго", ВАТ «Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго"», ДАЕК "Запоріжжяобленерго", ВАТ "Донецькобленерго", ОАО "Крименерго", ВАТ "Волиньобл-енерго", ВАТ «Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго"», АО "Харківобленерго", ВАТ "Полтаваобленерго", ВАТ "Луганськобл-енерго", ВАТ «Енергопостачальна компанія "Хмельницькобленер-го"», ВАТ "Черкасиобленерго", ВАТ «Енергопостачальна компанія "Чернігівобленерго"», ВАТ "Сумиобленерго", ВАТ ЕК "Дніпрообл-енерго".
У ході виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 1 18-Р від 29 березня 2001 р. ФДМУ також планує провести продаж на фондових біржах (ПФТС) 12 підприємств, серед яких ВАТ "Нафто-проммаш", ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського" та ВАТ "Укрвуглепостач".
Завдяки затвердженню цих переліків ФДМУ сподівається надолужити ці втрати. Втім, це буде можливо за умови сприяння Фонду з боку місцевих органів влади, які опікуються тими чи іншими підприємствами, підтримки інших міністерств та відомств, причетних до приватизації, а також підтримки Фонду з боку центральних органів влади.
Переважна частина інвестицій формувалася на рівні господарських структур, тоді як у 1991 р. визначальну роль у формуванні інвестиційних ресурсів грала держава.
Переміщення інвестиційної діяльності з централізованих джерел у децентралізовані призвело до деякої втрати управління інвестиційним процесом, до стихійного формування окремих і локальних програм накопичення і відтворення, до використання на ці цілі досить незначних коштів навіть порівняно з тими можливостями, що є в розпорядженні підприємств. Значна частина децентралізовано накопичених коштів не використовується через такі причини: випереджальні темпи подорожчання машин і устаткування; брак матеріальних ресурсів; відсутність належної мотивації до швидкого технологічного відновлення, адже ринкові механізми ще не діють повною силою, кооперація з постачальниками енергоресурсів, сировини, матеріалів і комплектуючих виробів порушена, надійних замовників немає. Тому значна частина грошей залишається нереалізованою, а накопичені фінансові ресурси в кілька разів перевищують реальний обсяг інвестицій. За умови належної ринкової мотивації це дає надію, що у майбутньому можна не тільки підтримувати і розвивати життєво необхідні інвестиційні структури, а й активізувати сам інвестиційний процес.
Завантажити реферат