Сторінка
1

Характеристика факторів стримування прямих іноземних інвестицій в Україну

Зміст

1. Фактори стримування прямих іноземних інвестицій в Україну

2. Складність реєстрації суб'єктів господарювання

3. Корпоративне законодавство

4. Антимонопольні положення

5. Неврегульовані питання у фінансовій сфері, недосконалість і змінюваність законодавства з оподаткування

6. Список використаної літератури

Фактори стримування прямих іноземних інвестицій в Україну

Іноземним інвесторам, які вже розгорнули широкомасштабну діяльність на території України, було запропоновано визначити й оцінити основні проблеми і перешкоди на шляху такої діяльності. Отримані відповіді узагальнено в табл. 23.

Вражає той факт, що всі вказані у відповідях типові перешкоди на шляху ПП в Україну зазначені і у спеціальній літературі. Іноземні інвестори вважають вплив цих чинників суттєвим. Навіть та перешкода, яку визнано найменш вагомою (проблеми з виходом на внутрішній та зовнішні ринки), має досить високий показник: СВ = 2,16. Цей чинник також відчутно стримує ПП, хоча його вплив є слабшим порівняно з іншими чинниками.

Як свідчать дані опитування, найбільшою перешкодою є "нестабільне та надмірне регулювання". Наступні місця в рейтингу посідають "нечітка правова система", "мінливість економічного середовища" та "корупція". Варто зауважити, що на відміну від інших груп інвесторів інвестори-підприємці визнали ці фактори менше важливими. Це пояснюється тим, що інвестори-підприємці здатні швидше пристосовуватися до місцевих умов провадження бізнесу.

Наступним чинником, що стримує надходження ПП в Україну, визнано великий податковий тиск. Серед перешкод названо також проблеми щодо встановлення чітких прав власності, низький рівень доходів громадян, труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами. Втім, ці чинники справляють невеликий вплив на діяльність інвесторів-підприємців і майже не позначаються на роботі інституційних інвесторів. Для інвесторів-підприємців (СВ = 1,33) складнощі зі встановленням чітких прав власності є вагомішою перешкодою, ніж для інших груп респондентів, ймовірно, через більшу чутливість невеликих інвесторів до невизначеностей, що виникають за умов існування нечітких прав власності.

Останні позиції в рейтингу основних перешкод на шляху ПП займають “мінливість політичного середовища”, “відсутність інфраструктури” і “проблеми з виходом на внутрішній та зовнішні ринки”, що загалом трактовані як другорядні проблеми. Для інвесторів, які здійснюють виробничу діяльність (ТНК та інвестори-підприємці), однією з поважних перешкод виявився доступ до ринків, водночас для ТНК та міжнародних фінансових організацій чи не найбільше значення має політична нестабільність. Проблеми, пов’язані з експортом продукції на інші ринки, інвестори визнали несуттєвими. Втім, такі відповіді аж ніяк не свідчать про відсутність експортних бар’єрів в Україні. Одержані дані вказують на недостатню експортну активність, що є типовою лише для іноземних інвесторів, орієнтованих на пошук ресурсів і підвищення ефективності виробництва. Отже, маємо ще один непрямий доказ домінування в Україні інвестицій, спрямованих на пошуки ринків збуту.

Розглянемо докладніше зазначені перешкоди, насамперед організаційного характеру.

Складність реєстрації суб'єктів господарювання

Реєстрація компанії та її інвестицій є першою перешкодою для іноземного інвестора, який прийняв рішення розпочати бізнес в Україні на основі законної підприємницької діяльності.

Порядок реєстрації головним чином врегульовано у ст. 8 Закону України "Про підприємницьку діяльність" від 26 лютого 1991 р. та у постанові Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію комерційних підприємств" від 26 січня 1996 р. Вимоги щодо реєстрації юридичних осіб обмежуються вимогами, наведеними в Законі. Більшість необхідних документів відповідає документам, потрібним для реєстрації компанії в інших країнах. Деякі документи, наприклад дозволи Антимонопольного комітету та ідентифікаційний код Держкомстату, є додатковими вимогами, які часто потребують багато часу для їх отримання, але є доцільними. Незважаючи на це реєстраційні органи намагаються надавати перевагу внутрішнім розпорядженням, а не положенням відповідного законодавства. Вони дуже винахідливі у створенні "додаткових вимог" і віднаходженні причини відмовити у реєстрації. Найрозповсюдженішою "додатковою вимогою" при реєстрації є "обов'язкові платежі до фонду соціального забезпечення реєстраційного органу". Ще однією додатковою вимогою, яку часто використовують реєстраційні органи, є подання інших документів, наприклад сертифікату на власність приміщень, орендованих особою, яка бажає зареєструватися. Відомо також, що органи реєстрації вимагали фіксації, наприклад, внесків до статутного фонду до звітів бухгалтерії ще до реєстрації. При цьому органи реєстрації не визначали, яким чином можна внести щось у звіти бухгалтерії неіснуючої юридичної особи.

Реєстраційні органи часто відмовляють у реєстрації, аргументуючи це тим, що подані документи не відповідають вимогам українського законодавства. Часто статути та положення про заснування треба переробляти кілька разів, навіть такі, що відповідають вимогам законодавства та регулюють лише відносини між учасниками і не торкаються жодних державних інтересів. Часто перед поданням заяви потрібно зробити кілька спроб для переконання посадових осіб у тому, що всі документи відповідають законодавству. П'ятиденний термін реєстрації, встановлений у ст. 8 Закону України "Про підприємницьку діяльність", є більше винятком, ніж правилом. Окрім цього, вимагається, щоб керівник був присутній особисто, оскільки не може бути представлений будь-ким на певних етапах реєстрації. Ці додаткові вимоги роблять реєстрацію не лише дорогою, а й потребують для неї багато часу, що може впливати на рішення про місце реєстрації. Оскільки в кожному районі Києва існує окремий орган реєстрації, а порядок реєстрації в кожному з них значно вирізняється, деякі райони стають менш привабливими, ніж інші. Зазначимо, що окремі фірми через такі перешкоди уникають певних районів, незважаючи на те, що в цих районах інфраструктура для них найкраща.

Прийнята постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок офіційної реєстрації комерційних підприємств" від 25 травня 1998 р. передбачає певні заходи для полегшення і прискорення реєстрації комерційних підприємств. Практика покаже, наскільки поліпшилася ситуація щодо сприяння інвестиційному процесу.