Сторінка
3

Гідромеліорація. Осушення. Зрошення

· здійснювати меліорацію мозаїчно, не допускаючи створення великих суцільних осушених площ. В тому випадку, коли чергуються осушені та збережені болотні масиви, цілком можливо буде підтримувати рівень ґрунтових вод на характерному для даного пункту горизонті і стабілізувати біоценози в цих місцях;

· заплави річок бажано не меліорувати, а використовувати під сінокоси та місця випасу худоби. В тих випадках, коли заплава осушується, необхідно зберігати вздовж русел річок незаймані лучно-болотні смуги;

· спрямлення і каналізація річок мають бути заборонені;

· уникати надмірної меліоративної діяльності, яка не знаходить на даний момент виходу в сільськогосподарське виробництво;

· обов'язково уздовж русел річок і по периферії боліт встановлювати водоохоронні зони, де оранку і меліорацію слід категорично заборонити;

· припинити оранку схилів річкових долин і боліт, щоб не допустити розвитку ерозії і виносу теригенного матеріалу в річку;

· зберігати заповідні території та ділянки річок з непорушеним природним режимом, керуючись комплексом фізико-географічних і гідробіологічних показників при їх виборі;

· в боротьбі з евтрофуванням водойм, що відбувається під впливом як меліоративних робіт, так і побутових забруднень, необхідно також вживати заходів і проти останніх: побудувати водоочисні споруди в містах і сільських населених пунктах, щоб запобігти надходженню господарсько-побутових стоків у річки;

· уникати зарегулювання малих річок водоймищами.

Зрошення

У 1930-1938 рр. у Криму були побудовані перші державні зрошувальні системи – Тайганська, Альмінська, Бельбецька і Качинська. Всього до 1940 р. в республіці зрошувалось 89,7 тис. га земель – у 5,1 рази більше, ніж у 1913 р., а в 1989 р. – вже 2523 тис. га. Хоча основним на Україні є розвиток меліорації на базі зрошувальних масивів, розміщених на півдні республіки, які використовують воду великих рік, певну роль у нарощуванні обсягів сільськогосподарського виробництва відіграє і розвиток малого зрошення. Близько 25% зрошуваних земель республіки використовують водні ресурси малих річок.

Найбільші площі зрошуваних земель розміщені в Херсонській (435 тис. га), Кримській (362), Дніпропетровській (248), Запорізькій (269), Одеській (234) і Миколаївській (189 тис. га) областях, де сумарна площа зрошення становить майже 70% загальної на Україні.

Зрошуване землеробство – один з основних водоспоживачів. Тут же спостерігаються і найбільші безповоротні втрати води. Водоспоживання на полив і додаткові витрати на випаровування характеризуються мінливістю за роками. Вони визначаються цілим комплексом фізико-географічних факторів, які обумовлюють, з одного боку, формування біологічного чи фізичного випаровування, а з другого – кількість опадів, які певною мірою компенсують наведені види водоспоживання.

Дослідження показали, що в середній за водністю рік зменшення за рахунок зрошення стоку в Лісостепу становить 5%, а в Степу – понад 20%. Із збільшенням посушливості року зростає безповоротне водоспоживання. Можливості використання водних ресурсів для зрошення вже практично вичерпані. Безповоротні втрати поверхневого стоку при існуючій зрошуваній площі в маловодні роки перевищують природний стік річок. Факторами, які супроводжуються впливом зрошувальних меліорацій на природні компоненти річкового басейну, є також: якість поливної води і її сумісність з ґрунтами; фільтраційні втрати у водоймах, каналах і при поливах; навантаження поливної техніки на ґрунти, якість дренажно-скидних вод у водоприймачі, підтоплення території.

Список використаної літератури:

1. Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

2. Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.

3. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95

4. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.

5. Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

6. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

7. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.

8. Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.

9. Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.: Урожай, 1984.

10. Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).

11. Природа Карпатського регіону України. – К.: ІНЕКО, 1999.

12. Річка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.

13. Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород: Карпати, 1984.

14. Фильчагов Л.П., Полищук В.В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.