Сторінка
2

Зональні особливості малих річок України та їхніх долин

Гірським річкам не характерне звичайне для рівнинних річок поступове розширення долини в цілому і заплави, зокрема, від витоків до гирла.

Розташовані річкові долини поперек гірських хребтів. Ширину долини визначає структура рельєфу територій. Долини річок переважно вузькі, часто з крутими і прямовисними схилами. Лише на ділянках виходів м'яких олігоценових порід долини річок розширюються, утворюючи круглі чи продовгуваті котловини. Поперечне розташування річок обумовлює проходження водотоку, як правило, усіх висотних поясів і поступову зміну поясних ландшафтних і рослинних комплексів по долині зверху до низу. Цим гірські річки відрізняються від рівнинних, долини яких у ландшафтно-геоботанічному плані більш-менш однакові (азональні) по всій довжині.

Характерною рисою для гірських районів є нерівномірний розподіл річного стоку та його паводковий режим. На весну припадає приблизно 10-22%, на літо – 41-53%, на осінь – 11-15%, на зиму – 18% стоку.

Ще однією характерною рисою гірських річок є значна кількість твердого стоку. Традиційно річкові наноси поділяють на завислі (наприклад, мулові та піщані часточки) і рухомі (галька). На рівнинних річках у завислому стані транспортується до 90% твердого стоку. На гірських може бути навпаки – по дну течією можуть переноситися понад 90% наносів. Потужність твердого стоку обумовлюється еродованістю територій, глибиною врізу річкової долини, характером атмосферних опадів тощо. Для більшості річок рівнинної України основна частина наносів (не менше 50%) проходить весною під час повені. Переважна кількість наносів гірських річок переноситься під час паводків.

Гірські ландшафти порівняно з рівнинними характеризуються більш складними екологічними умовами, що, звичайно ж, впливає на темпи стоку, розподіл водних ресурсів територією басейну, формування різноманітних типів ґрунтів, рослинності тощо. Різноманіття екологічних факторів та їх досить різка зміна залежно від висоти рельєфу визначає так звану “поясність” (вертикальну зональність) у розподілі природних комплексів.

Рослинність гірських Карпат змінюється за законами вертикальної зональності. На підзолистих ґрунтах передгір'їв (до 600 м) ростуть мішані ліси (бук, граб, смерека, ялина), на гірських підзолистих ґрунтах (до 1200 м) – букові ліси, вище – мішані (бук, ялина, явір, береза, смерека), вище 1200 м – ялинові ліси з чорницею і мохом в нижньому ярусі. Для гірського поясу (1500-1800 м) характерні субальпійські й альпійські (вище 1800 м) луки або полонини, де панують осоки, мох, рододендрон, брусниця тощо.

Рослинність Гірського Криму також підпорядкована вертикальній зональності. У нижньому поясі переважають кипариси, лаври, олеандри, поширені зарості сухолюбних чагарників і трав'янистої рослинності. Верхній, більш вологий пояс південних схилів вкритий дубом, сосною, ще вищий – буком з домішкою граба, груші, клена.

Річки Українських Карпат окрім типових рис, притаманних гірським водотокам, вирізняються низкою особливостей.

На території Карпат формується близько 38% річкового стоку України. Тут нараховують понад 31 тис. річок, потічків, понад 2300 ставків загальною площею 11,2 тис. га з об’ємом води 144,3 млн. м3. Практично всі річки (окрім Тиси, Дністра, Прута та Західного Бугу) – малі. За показниками річкового стоку Українські Карпати є унікальним районом. Загальний середньорічний стік карпатських гір становить 18,65 км3 води, або 37,3% стоку, який формується в Україні. Питома водність на 1 км2 тут досягає 420 тис м3, тоді як по Україні – всього 83 тис. м3. Питома водність на 1 людину в Карпатах становить 3,9 тис м3, тоді як по Україні – 1,8 тис м3.

Карпатські річки пройшли тривалий шлях розвитку. Після завершення потужних тектонічних процесів і народження Карпат водні потоки, стікаючи з гір, порожистими, кам’янистими ложами прокладали собі шлях до морів. Сформувалася складна, потужна мережа гірських річок. Струмки та потічки, прямуючи на захід та північ, дали життя Сану – притоку Вісли, який несе свої води до Балтійського моря. А водні потоки північно-східних та південних відрогів Карпат кожен своїм шляхом полинули на південь, до теплого Чорного моря. На північно-східних хребтах Карпат розпочинається Дністер, бурхливий потік якого, вбираючи в себе силу-силенну гірських потічків і приток, вимив глибоку долину з мальовничими каньйонами, порогами та берегами-скелями. Із джерел на південних верховинах живляться Тиса, Прут та Серет, що поміж скель та низовин шукають свій шлях до Дунаю.

Річки Карпатського регіону України належать до трьох великих річкових басейнів – Вісли (через верхів’я Сану), Дністра (правобережні притоки) та Дунаю (мережі Тиси, Пруту й Серету) і протікають територіями Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Переважна більшість водних артерій Карпат – складова басейну Дністра та Дунаю. Всього на території регіону є три водотоки довжиною понад 200 км, 39 – протяжністю 50 км і більше та близько 460 – понад 10 км. А невеличких річок і потоків на Карпатських схилах нараховується понад 10 тис. Основні Карпатські річки – Тиса, Прут, Серет і Дністер – збирають свої води з території понад 30 тис. км2. Їх потоки формуються за рахунок міріадів найдрібніших струмочків, сотень тисяч гірських потічків, тисяч малих річок – приток 3-го, 4-го, 5-го порядків. Хоча площа Українських Карпат складає лише 6% площі держави, тут формується третина її річкового стоку.

Густота річкової мережі в Карпатах найбільша в Україні. Здебільшого вона становить понад 0,5 км/км2, в окремих районах – 1,5 км/км2 (для основних територій України – 0,10-0,15 км/км2). Найбільша вона для малих річок 1-го та 2-го порядків. У гірських районах ці водотоки у 4-5 разів менші за довжиною, у 10 разів – за площею водозбору, у 3–4 рази – за шириною басейну, а густота річкової мережі у 4,4 рази більша, ніж на низовинах. Карпатські ріки відзначаються і найбільшою водністю у нашій державі. Їх загальний середньорічний стік становить 16 млрд. м3. Приблизно половина його припадає на Закарпаття.