Сторінка
5

Основні річкові басейни України

Найбільш значними за водністю, площею водозборів і довжиною річками правобережжя Прип'яті і межиріччя Прип'ять–Рось є Стир, Горинь, Случ, Уборть, Уж, Тетерів та Ірпінь.

Найбільшими річками басейну Середнього та Нижнього Дніпра є Десна, Сейм, Снов, Рось, Сула, Удай, Псел, Хорол, Ворскла, Орель, Самара, Вовча та Інгулець.

Гідрографічна мережа басейну розвинута досить нерівномірно. В деяких районах, і насамперед, на Середньому Дніпрі, сході і півдні Нижнього Дніпра є території, де річкова мережа розвинута дуже слабко. Поряд з цим у верхів'ях річок Случ, Тетерів, Рось дуже маленькі річки та ручаї досить звичайні. Пересічна густота річкової мережі регіону – 0,30 км/км2. Для басейну Середнього та Нижнього Дніпра вона складає 0,26 км/км2, а для правобережжя Прип'яті – 0,39 км/км2.

В басейні Середнього та Нижнього Дніпра найгустіша річкова мережа (0,3-0,5 км/км2) характерна для верхніх приток Росі, Сули, Псла, Орелі. Аналогічний розвиток має річкова мережа на правобережжі Прип'яті. Однак саме у верхніх ділянках басейнів Случі, Тетерева та Росі густота річкової мережі найбільша і коливається в межах 0,5-0,7 км/км2. Слабко розвинута річкова мережа на лівобережжі Дніпра – поміж гирлами Десни та Сули (менш як 0,2 км/км2), а також у верхів'ях річок Самара та Вовча нижче р. Конка.

Більшість річок регіону – це типові рівнинні водотоки. Долини їхні у верхів'ях вузькі, V-подібні, на решті простору – широкі, трапецієвидні. Схили терасовані, праві – помірно круті та круті, ліві – пологі. Заплави – лучні, рідше – чагарникові, здебільшого сухі та рівні. Річища річок не розгалужені, помірно звивисті, рідше – сильно звивисті чи прямі. Досить часто річища значно зарослі водяними рослинами, особливо вздовж берегів. Дно – мулисто-піщане. Береги низькі, стрімчасті, задерновані або зарослі чагарниками. В межень річки сильно міліють, багато з них пересихають, перетворюючись у розрізнені плеса. На півдні пересихання таких відносно великих річок, як Орель, Самара, Вовча, Конка, Інгулець є звичайним явищем. Течія більшості річок спокійна.

Річкова мережа регіону може бути районована наступним чином:

Річки лівобережжя, що течуть, здебільшого, в межах Придніпровської низовини, характеризуються великими довжинами і площами басейнів. Долини їх досить широкі (до 20 км), заплави широкі (до 1,5-3 км), лучні, рідше чагарникові, помережені рукавами та старицями. Річища звивисті, у деяких річок – каналізовані; здебільшого повністю заростають водяною рослинністю. Для річок району характерним є добрий розвиток плес та озероподібних розширень. Похили річок незначні.

Правобережні притоки переважно беруть початок на Правобережній височині. Вони різняться від попередніх меншими довжинами і площами басейнів, вужчими долинами (0,5-1,3 км) і неширокими (0,1-0,4 км), здебільшого сухими заплавами. Русла річок помірно звивисті. Якщо вони заростають водяними рослинами, то лише вздовж берегів. Похили річок досить значні.

Правобережні та лівобережні притоки Дніпра, що течуть, зазвичай, Причорноморською низовиною, розпочинаються на південно-східних відрогах Придніпровської та північних схилах Приазовської височин. Долини річок асиметричні, широкі (1-3 км). Заплави шириною 0,1-0,4 км. Русла звивисті, влітку повністю заростають водяними рослинами. Більшість річок пересихає, перетворюючись у ланцюги розрізнених плес.

Річки правобережжя басейну Прип'яті. Більшість річок належить до типових рівнинних річок. Вони мають широкі долини із заболоченими заплавами. Подекуди в долинах оголюються ділянки кристалічних порід, тоді річка тече глибокою ущелиною. Річки вирізняються малими значеннями глибини, швидкості течії та похилу, в річищах відмічають значну кількість нестійких піщаних перекатів.

У розвитку гідрографічної мережі Західного, Центрального та Східного Полісся є свої особливості. Вододілами річок Західного Полісся (річки Турія, Стохід, Стир, Горинь та ін.) слугують піщані гряди. Річки течуть широкими, слабкорозробленими неглибокими долинами, мають широкі заплави із значною кількістю боліт та стариць. Прибережні ділянки досить часто заболочені. У Центральному та Східному Поліссі особливості морфологічної будови та ґрунтових порід сприяють утворенню глибоких врізаних долин, вузьких або навіть каньйоноподібної форми. Схили досить часто розмиваються водяними потоками, виносячи велику кількість алювію, що відкладається на прируслових ділянках. Річки східних територій Правобережного Полісся течуть глибокими, широкими долинами з пологими схилами. Ерозійні процеси тут розвинуті слабко.

Список використаної літератури:

1. Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

2. Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.

3. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95

4. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.

5. Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

6. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

7. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.

8. Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.

9. Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.: Урожай, 1984.

10. Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).